ЖИТТЯ, ЯК ПІСНЯ: ІСТОРІЯ ЛЮБОВІ ГУСАК З ЗОЛОЧІВСЬКОЇ ГРОМАДИ

У теплу пору року всі відвідувачі Золочівської сільської ради захоплюються мальовничими квітковими композиціями довкола її адміністративної будівлі. Але не всі знають, що ця краса радує людське око завдяки працьовитим рукам Любові Петрівни Гусак. Це вона ранньої весни висаджує розсаду, а потім ледь не щодня її поливає, виполює бур’яни, підживлює та бореться зі шкідниками. І так аж до пізньої осені. Опікується енергійна жінка й деревами та кущами в сільському парку ім. Тараса Шевченка, довкола Меморіалу на честь загиблих під час Другої світової війни односельців, поряд із пам’ятником гнідинцям, які брали участь у Першій світовій війні. Живильною вологою вона рятує зелені насадження від літньої спеки, сприяючи їхньому буйному росту. Квіти на церковному подвір’ї теж перебувають під її доглядом. Звичайно, у Любові Петрівни є й помічники, яких вона надихає на роботу власним прикладом. За покликом серця українська патріотка взяла під свою опіку й Меморіал на честь жителів громади, які загинули в боротьбі з московськими ординцями. Щотижня із Миколою Олексійовичем Грибом вони впорядковують тамтешню територію та очищають від пилюки пам’ятні стели, вважаючи це своїм святим обов’язком. Любов Гусак – справжній приклад для всієї Золочівської громади.

Слід визнати, що Любов Петрівна належить до когорти небайдужих людей. Вона готова докласти своїх зусиль до вирішення всіх важливих для громади проблем. Не дарма ж односельці обрали її депутатом Золочівської сільської ради. І не помилилися. Адже коли почалося широкомасштабне вторгнення на територію України, Любов Петрівна добровільно взяла на себе обов’язки коменданта будівлі сільської ради. Справ було стільки, що впродовж кількох років їй довелося на роботі днювати й ночувати. Але про це не шкодує. Адже йде люта війна і кожен вносить свою посильну лепту до нашої майбутньої перемоги. До речі, вона вже п’ятий рік готує для хлопців із місцевого ДФТГ, які цілодобово чергують в опорному пункті, смачні каву та чай з бутербродами, а в перші роки війни ще й гарячим борщиком пригощала. Любов Петрівна дотична до всього: від Різдвяного Вертепу, колядок, Івана Купала та Водохрещі до роздачі гуманітарної допомоги соціально незахищеним односельцям.

А ще жінка дбає й про місцевий Свято-Миколаївський храм Православної Церкви України. Після того як восени 2023 року було зведено його цокольний поверх, вона, разом зі своїми однодумцями, взялася за внутрішнє оформлення новобудови. У результаті старанної праці жінок-ентузіасток уже за кілька тижнів там відбулося перше богослужіння. Молитву до Всевишнього тоді возніс отець Микола Візер, а серед жінок-хористок була й невтомна Любов Петрівна. Адже без співу вона себе не уявляє. Тож не дивно, що саме за її безпосередньої участі ще дев’ять років тому вдалося об’єднати два творчих колективи «Сусідоньки» та «Калинонька» в один жіночий вокальний ансамбль «Родина», який нещодавно здобув високе звання народного. Любов Гусак показує, як любов до пісні та громади може змінювати світ.

Так, пісня стала її постійною супутницею в житті. Тож не дивно, що саме за її безпосередньої участі ще дев’ять років тому вдалося об’єднати два творчих колективи «Сусідоньки» та «Калинонька» в один жіночий вокальний ансамбль «Родина», який нещодавно здобув високе звання народного. Дійсно, життя Любові Петрівни немов пісня. А українські пісні мають і радісні, й сумні мотиви. Так і в її житті – всяке бувало. Але вона безмежно любить своїх дітей та внуків. Намагається час від часу, а особливо в дні народжень, відвідувати їх, хоча й живуть вони не близько. А ще вона закохана в рідне село. Хоче, щоб воно було охайним і привабливим. Любить квіти. І ті, що на клумбах, і ті, що в букетах. Надає перевагу фіолетовому та жовтому кольору, а також їхнім відтінкам. Для себе обирає ошатний, привабливий одяг. Одним словом, жінка вона в усьому – жінка. Чому ми нині говоримо про Любов Петрівну? Бо вона сьогодні відзначає свій славний ювілей: їй виповнилося 70 років! З чим її й вітаємо! Многая літа! Це чудове життя Любові Гусак, немов пісня, що надихає громаду.