Болехівська громада з глибокою скорботою та безмежною шаною зустріла свого Героя – загиблого воїна Володимира Голубчика. Його повернення до рідного дому, що відбулося під звуки скорботного церковного дзвону над Міжріччям, стало ще одним болючим нагадуванням про ціну, яку ми платимо за свободу.

Володимир Голубчик, мужній Захисник України, вступив до лав Збройних Сил у червні 2025 року. Йому випав шанс повернутися до мирного життя, скористатися правом на демобілізацію, адже родинні обставини вимагали його присутності. Здавалося б, цілком природно було б обрати спокій, родину та звичні клопоти. Та війна, яка змінює долі, відкрила в ньому справжню суть – незламний дух патріота.

Перебуваючи на передовій, Володимир усвідомив: це не час для відступу. Його серце не дозволило йому повернутися до звичного життя, коли рідна земля потребувала захисту. Він зробив вибір, що під силу лише найвідважнішим: написав рапорт і свідомо відмовився від демобілізації. Замість дороги додому, він обрав шлях боротьби, залишившись зі зброєю в руках, пліч-о-пліч із побратимами, заради майбутнього України. Він залишився боронити свою землю, свою свободу, своє майбутнє – до останнього подиху.

Зустріч траурного кортежу з тілом воїна стала молитовним стоянням громади. Мешканці навколішки, уздовж дороги — люди з лампадками, синьо-жовтими прапорами та сльозами на очах. У цій мовчазній, але сповненій глибокого сенсу шані було все: безмежна вдячність, щира скорбота і непохитна повага до того, хто віддав найцінніше – життя – за Україну.

На початку села Міжріччя траурну колону з почестями зустріли парафіяни храму Св. Архистратига Михаїла. Разом із ними – отець-декан Болехівського деканату УГКЦ Василь Дзяйло, настоятель храму отець Володимир Савчин, священнослужителі УГКЦ та ПЦУ, побратими, друзі, представники влади та небайдужі жителі села. Вздовж дороги лунала спільна молитва за воїна, який став на захист рідної землі і до останнього залишався вірним військовій присязі.

У храмі священнослужителі відслужили панахиду, підносячи молитви до Господа за упокій душі полеглого Героя. Слова підтримки та розради лунали для родини, для всіх, хто знав і любив Володимира. «Кожна людина від народження живиться любов’ю.

Сьогодні все село Міжріччя — від малого до старого — зібралося тут, щоб віддати свою любов воїну Володимиру. Бо любов не зникає разом із людиною. Вона стає пам’яттю, вдячністю, молитвою. Володимир мав свої мрії, свої плани на життя. Він хотів жити, працювати, радіти, як кожен із нас. Але настав час, коли він зробив вибір. Він обрав шлях воїна. І на його місці міг бути будь-хто з нас. Він пішов, щоб ми могли жити. Тому сьогодні наше завдання — не лише оплакувати, але й пам’ятати. Пам’ятати, що свобода, яку ми маємо, оплачена великою жертвою. І ця жертва назавжди вписана в історію села Міжріччя, нашої землі, нашої України», – наголосив отець-декан Василь Дзяйло.

Бійця не стало надто рано. Він не встиг створити сім’ю, не встиг потішити маму онуками. Не дожив, не долюбив… Та його життєвий шлях, хоч і обірваний, став прикладом незламної мужності та відваги, гідним оборонцем нашої держави. Він загинув за мир, за правду, за українську мову, за рідну землю – він виборював майбутнє для нас з вами!

Сьогодні наша громада схиляє голови у глибокій жалобі. Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким і всім, хто знав Володимира. Нехай Господь прийме душу полеглого Захисника у Своєму Царстві та дарує йому вічний спокій. Світла пам’ять і вічна шана Герою. Герої не вмирають. 🕯🇺🇦

Чин похорону відбудеться в суботу, 7 березня 2026 року, о 12.00 годині.