Історія життя та подвигу Максима Петровича Музики, уродженця села Клішківці Чернівецької області, який віддав життя за свободу України. Максим Петрович Музика народився 12 квітня 1986 року в родині Петра Сергійовича та Ганни Степанівни Музиків у мальовничому селі Клішківці Хотинського (нині Дністровського) району Чернівецької області. З дитинства він був оточений любов’ю та турботою. Його батько, Петро Сергійович, навчив його грати в шахи та їздити на велосипеді, розвиваючи в синові аналітичне мислення та любов до активного способу життя. Максим мав чудовий музичний слух і опанував гру на баяні в музичній школі, що свідчить про його різнобічні таланти. Рідні з теплотою згадують його дитячі роки, сповнені радості від подорожей та щирої любові до рідного краю. Його вигук: «Клішківчики мої, Клішківчики!» — лунав з радістю після кожної поїздки, підкреслюючи глибокий зв’язок із селом та близькими. Тітка Олена згадує про його лідерські якості вже змалку: навіть у дитячому садку він наполягав на своєму імені «Максим Петрович», демонструючи впевненість та самостійність. Однокласники та класна керівниця Параска Федорівна Мороз пригадують його як здібного, вихованого, слухняного та завжди усміхненого учня Клішковецької гімназії. Максим навчався до 7-го класу, після чого продовжив освіту в Києві, ставши випускником столичної школи та згодом — Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Попри навчання та проживання в столиці, він щоліта приїжджав до рідних Клішківців, допомагав по господарству, цінував і поважав родину. Працюючи в Києві та Чернівцях, Максим разом з батьком збудував дім на обійсті дідуся і бабусі, мріючи повернутися до рідного села. Та трагічна війна перекреслила ці плани. Максима Музику мобілізували 8 квітня 2022 року. Маючи досвід служби в армії у танкових військах, він без вагань став на захист України. Його мотивував приклад батька, який у 1986 році був ліквідатором аварії на ЧАЕС, боровся з невидимим ворогом. Максим розумів, що цього разу ворог видимий, і прагнув докласти всіх зусиль для захисту своєї домівки. Друзі та знайомі відзначали його впертість і наполегливість у досягненні мети, а також вміння мати власну, обґрунтовану думку. Протягом майже двох років служби, лише двічі отримавши відпустку, Максим Музика разом із побратимами цілодобово ніс службу на одному з напрямків поблизу кордону Сумщини. Востаннє він відвідував рідне село на Різдво, провівши кілька днів із близькими. Ці зустрічі були сповнені щирих розмов, він намагався приділити увагу кожному, наче залишаючи на згадку теплі моменти. Родина намагалася вмовити його залишитися, але Максим, відчуваючи відповідальність, відповів: «В одного з побратимів мама хворіє, в іншого – діти маленькі. Їм треба бути удома. А в мене все в порядку, повинен іти». Старший солдат Максим Музика, у складі військової частини А4069, був направлений на Донецький напрямок, де виконував обов’язки старшого стрільця-оператора. З березня 2024 року рідні втратили зв’язок із ним. Після численних спроб дізнатися про його долю, вони отримали сповіщення про те, що захисник вважається зниклим безвісти. На жаль, надія на диво не справдилася. 19 березня 2024 року Максим Музика загинув унаслідок артилерійського обстрілу та штурмових дій противника поблизу с. Терни Краматорського району Донецької області, виконуючи бойове завдання із забезпечення оборони та відсічі збройної агресії російської федерації. Його подвиг назавжди залишиться символом мужності, відваги та самопожертви. У нього залишились батьки Ганна Степанівна, Петро Сергійович та Галина Дмитрівна, брати Адам та Богдан, сестри Ольга та Марія. Поховали Героя у рідному селі Клішківці.