🕯️ НАШІ ГЕРОЇ ЗАЛИШАЮТЬСЯ НАЗАВЖДИ!

Знову глибока скорбота та невимовний сум огортають Нововодолазьку громаду. З болем у серці та сльозами на очах сповіщаємо про втрату нашого мужнього Захисника, Левченка Вадима Миколайовича, 27.12.1976 року народження. Начальник інформаційно-аналітичної групи штабу однієї з військових частин Збройних Сил України, він все життя присвятив служінню Батьківщині, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. Його шлях розпочався з навчання в Академії внутрішніх військ МВСУ, яка нині відома як Національна академія Національної гвардії України. У 2014 році, коли ворог розпочав війну на Донбасі, Вадим Миколайович без вагань став на захист України, усвідомлюючи необхідність зупинити агресора та запобігти поширенню бойових дій на інші регіони. З початком повномасштабного вторгнення, працюючи у Нововодолазькому військкоматі, він з перших днів повернувся до лав Збройних Сил України. Вадим Миколайович брав участь у боях на Харківщині, зокрема під Куп’янськом, а також служив на Миколаївщині. Його відвага та самовідданість підтверджені численними нагородами, серед яких відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», медалі «10 років сумлінної служби» та «За визволення Харквської області», а також відзнака міністра оборони України «15 років сумлінної служби». Незважаючи на заслужене визнання та повагу колег, Вадим Миколайович був людиною небагатослівною, яка рідко ділилася своїми переживаннями та ніколи не скаржилася. Тривоги та постійне бойове напруження він тримав у собі, оберігаючи від рідних. Навіть під час важкої хвороби він мужньо боровся, але, на жаль, хвороба виявилася сильнішою. Майор Левченко Вадим Миколайович пішов з життя 15 березня у лікарні в Новій Водолазі, не доживши лише кілька місяців до завершення своєї служби.

Левченко Вадим Миколайович походить із Сосонівки, де народився і виріс. Він створив сім’ю, був люблячим батьком для своєї доньки та турботливим, уважним чоловіком. Його серце завжди належало родині, він піклувався про всіх, особливо про свою маму, яка була для нього найріднішою людиною, його надією та опорою. Вона пишалася сином і мріяла про мир, щоб частіше бачитися та забути страх втрати дитини на війні. Роки війни принесли їй нескінченне хвилювання, а тепер її серце розбите та спустошене. Особливо боляче усвідомлювати, що життя її сина відібрала не ворожа куля, а страшна хвороба.

Майор Левченко Вадим Миколайович віддав найкращі роки свого життя захисту України від агресора, віддано боронив рідну землю та український народ заради мирного майбутнього. Тож бережімо світлу пам’ять про нашого відважного земляка та кожного, хто боровся за наше майбутнє.

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!