Існують імена, що навічно залишаються в серцях. Є життя, які стають взірцем мужності, честі та безмежної любові до України. Ми вшановуємо Героя Віктора Климчука, чий подвиг назавжди закарбований у нашій пам’яті.

Сьогодні у сільській бібліотеці панувала особлива тиша… Тиша, сповнена болю, але й жива пам’яттю про тих, хто віддав найдорожче за нашу свободу. Тут відбулося вшанування пам’яті Героя Віктора Климчука та вручення державних нагород, які він отримав посмертно. Цей захід, що зібрав рідних, близьких, побратимів та жителів громади, став черговим глибоким нагадуванням про надзвичайно високу та болісну ціну, яку платить Україна за свою незалежність.

Присутні схилили голови у скорботі, віддаючи шану полеглому захиснику. Хвилина мовчання — це не просто мить, це ціле життя, сповнене невимовного болю втрати, безмежної вдячності та світлої пам’яті про тих, хто вже не повернеться додому.

З глибокою повагою, гордістю та болем за побратима, який до останнього подиху залишався вірним присязі та Україні, виступив помічник начальника Департаменту поліції особливого призначення Об’єднаної штурмової бригади «Лють» підполковник поліції Вячеслав Вусінський. Слова шани та безмежної вдячності висловив також начальник відділення поліції №1 Шепетівського районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області Сергій Миколайович Возгречко, наголошуючи на виняткових якостях Віктора: мужності, відданості та честі. Особливо зворушливими були слова сільського голови Маргарити Медведюк, яка звернулася до матері Героя, висловлюючи щиру вдячність за виховання сина — справжнього чоловіка, патріота, воїна, який віддав найдорожче заради майбутнього України.

Відповідно до Указів Президента України, за особисту мужність і самовідданість, проявлені у захисті держави, Віктор Климчук був нагороджений (посмертно) відзнакою Президента України «За оборону України» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Державні нагороди були передані матері Героя — Софії Іванівні. У цей момент слова стають зайвими, адже жодна нагорода не здатна замінити втраченого сина. Однак, це — вагомий знак того, що його подвиг житиме вічно, а його ім’я назавжди вписане в історію України.

За кожним подвигом стоїть ціле життя, сповнене мрій, турботи, любові та простих людських радощів. Климчук Віктор Володимирович народився 3 квітня 1987 року. Його дитинство було простим і щирим. Він ріс у родині, де вчили бути чесним, справедливим та відповідальним. Таким він і залишився на все життя. Віктор умів бути поруч, підтримувати та дружити по-справжньому. Його поважали, йому довіряли. Після навчання та служби в Збройних силах України, він обрав шлях служіння людям, працював та будував своє майбутнє. Та коли настав вирішальний час, він зробив вибір без вагань, ставши до лав Об’єднаної штурмової бригади «Лють». Він пішов туди, де найважче, де небезпечно, де вирішується доля України.

Для рідних він був цілим світом: люблячий син, турботливий брат, вірний друг. А найбільшою його гордістю був син Даніїл. Саме заради нього, заради його майбутнього та майбутнього всіх українських дітей — Віктор став на захист держави. 20 липня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, поблизу селища Олександро-Калинове, він загинув під час ворожого артилерійського обстрілу. Мить, що розділила життя на «до» і «після». Йому назавжди 38. Його останній спочинок — у селі Клепачі. Але його життя не завершилося; воно продовжується у пам’яті, у вдячності, у наших серцях.

Сьогодні ми знову і знову усвідомлюємо: ціна свободи — життя найкращих. Імена наших Героїв — це не просто слова. Це наша пам’ять, наша совість, наша відповідальність. Жити. Пам’ятати. Бути гідними. Вічна пам’ять Герою. Слава Україні!