14 квітня, на третій день Великодніх свят, у Гвіздецькій громаді відбулася подія, що об’єднала сотні сердець у спільному болю та щирій молитві. Відкриття алеї Віри і Надії стало символом нашої пам’яті про тих, чия доля досі залишається невідомою, але чиє ім’я назавжди вписане в історію нашої боротьби.
Благословив алею та молитовно звернувся до присутніх о. Іван, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Звертаючись до громади, він зазначив, що «ми маємо не лише вірити й пам’ятати, а й невпинно молитися. Молитва — це та невидима сила, що тримає наших воїнів і дає наснагу тим, хто чекає тут. Вона здатна творити дива там, де безсилі люди».
Одним із найважчих та найпроникливіших моментів став виступ Оксани Воробчук, матері одного із зниклих безвісти захисників Тараса Воробчука. Її слова стали голосом усіх матерів, чиє життя розділилося на «до» та «після».
Пані Оксана поділилася своїм важким шляхом, який триває з 2023 року – це шлях смиренного очікування, щоденна боротьба за правду про сина. Вона розповіла, що за цей час їй довелося бути і адвокатом, і слідчим, і прокурором, самотужки вивчаючи кожну деталь і оббиваючи пороги кабінетів, адже материнське серце не може залишатися осторонь, коли дитина в біді.
Біль громади знайшов своє відображення і в творчості. Музична композиція у виконанні учнів Гвіздецького ліцею зворушила кожного присутнього до сліз. А пісня місцевої поетеси Наталії Винничук, присвячена пам’яті земляка Андрія Дяківа — «А батькова хата чекає солдата…» — стала гімном надії для всіх родин, які щодня вдивляються в дорогу, чекаючи рідного обличчя.
Ця алея — це наша спільна обітниця: не забути, не зламатися, не припиняти пошуків.
Це місце пам’яті, сили й віри, яке щодня нагадуватиме про тих, кого ми чекаємо, і про тих, хто не втрачає надії.
Нехай Алея Віри і Надії стане простором тихої молитви, підтримки та єдності для кожного, хто приходить сюди з болем і вірою в серці.
Слава Україні! Героям Слава! 🇺🇦