Сьогодні у Тальному, біля пам’ятного знаку «Дзвони Чорнобиля», зібралася громада, щоб разом вшанувати тих, чиї імена вписані у трагічну й водночас героїчну сторінку нашої історії — 40-ві роковини Чорнобильської катастрофи.

Тут були вони — ліквідатори… Сивочолі чоловіки, поруч із якими стояли їхні дружини, діти, рідні. Були й ті, хто просто не зміг залишитися осторонь — жителі громади, які пам’ятають події сорокарічної давнини не лише з підручників, а серцем. Люди стояли урочисті й світлі, але в очах — тихий сум… Бо багатьох із тих, хто першими став на захист світу від невидимого ворога, вже немає серед нас. Вони віддали своє життя і здоров’я, щоб зупинити ще більшу біду.

До підніжжя пам’ятного знаку лягли весняні квіти — тюльпани, нарциси… Яскраві барви життя поруч із глибоким болем пам’яті. Представники місцевої влади, підприємств та організацій схилили голови у вдячності та поклали квіти як символ шани і незабуття.

Щемливими словами до присутніх звернувся міський голова Василь Сідько. У його виступі переплелися біль минулого і тривоги сьогодення, вдячність і глибока повага до тих, хто ціною власного життя врятував світ від катастрофи.

Разом із головою спілки чорнобильців Миколою Савчуком було вручено грамоти та подяки нашим землякам — ліквідаторам, а також усім, хто тоді і тепер підтримує людей цієї категорії. Це були не просто відзнаки — це були слова вдячності, які звучали від серця. Були квіти — троянди… і були щирі уклони тим, хто вистояв.

Микола Савчук подякував кожному, хто цього дня прийшов до святого місця пам’яті — не забути, не оминути, бути разом.

Працівники Центру культури і дозвілля наповнили захід музикою і словом — лунали пісні, звучали вірші у виконанні молоді та аматорів сцени. І в одну мить, коли було оголошено хвилину мовчання, небо озвалося рясним дощем… Можливо, це сльози пам’яті… Можливо — тих, кого вже немає поруч.

Світла пам’ять нашим ліквідаторам… Глибока шана тим, хто живе… І щира вдячність усім, хто пам’ятає.