Глобинська земля знову схилила голову у важкій жалобі. Сьогодні ми провели у вічність нашого Захисника – Олександра Руслановича ДАНЬКЕВИЧА. Герою назавжди залишиться двадцять два…

Його життєвий шлях розпочався 10 серпня 2001 року на Житомирщині – в с.Лопатичі Коростенського району, але справжньою домівкою стало село Пузикове, де Олександр зростав та формувався як особистість. Навчався у Пузиківському навчально-виховному комплексі. У пам’яті вчителів та друзів він назавжди залишиться щирим, добрим та напрочуд відповідальним хлопцем. Його серце було відкритим для кожного, а головною рисою характеру завжди була доброта – та рідкісна чеснота, що зігрівала оточуючих.

Після здобуття середньої освіти продовжив навчання у Кременчуцькому професійно-технічному училищі №7, де опанував професію зварювальника. Олександр дуже любив спорт і постійно готував себе до гарту, ніби передчуваючи, що одного дня йому доведеться стати щитом для своєї країни. Тож отримавши цивільну професію, він без вагань обрав шлях воїна.

У липні 2020 року був призваний на строкову військову службу, під час якої підписав контракт з Національною гвардією України. З того часу юнак залишався вірним присязі, змінювалися лиш місця несення служби. Перший бойовий досвід Олександр здобув у зоні проведення Антитерористичної операції.

24 лютого 2023 року для проходження військової служби на посаді номер обслуги гранатометного відділення прибув у третю бригаду оперативного призначення «Спартан» Національної гвардії України. Юний, але досвідчений та відповідальний військовослужбовець користувався повагою серед побратимів, які звали його Маріо. Його військовий хист був також високо оцінений командуванням: 7 лютого 2024 року Саша отримав високу та почесну нагороду – медаль Нацгвардії «За стійкість та незламність».

Солдат Данькевич до останнього подиху залишався вірним військовому обов’язку. Свій останній бій він прийняв 23 лютого 2024 року під Роботиним, на запорізьких просторах, де кожен метр землі просякнутий кров’ю героїв. Довгі місяці невідомості, молитви та надії… Але дива не сталося. Після тривалого часу Олександр повернувся додому «на щиті» – його тіло вдалося ідентифікувати завдяки експертизі ДНК. Тепер Захисник нарешті упокоїться у рідній землі.

Олександр здійснив найвищий подвиг, на який здатна людина – віддав життя за цілісність і волю України. Його ім’я золотими літерами вписане в історію нашої громади як ім’я воїна-Героя.

Висловлюємо найщиріші співчуття родині – батькам, брату і сестрі, близьким та побратимам. Важко знайти слова втіхи, коли йдуть найкращі.

Нехай світла душа Олександра знайде вічний спокій у Царстві Небесному, а пам’ять про нього живе у наших серцях, доки б’ється пульс вільної України.

Спи спокійно, воїне. Дякуємо за захист. Вічна слава Герою!