🥀 Півтора року невідомості. Півтора року щоденних молитов, затамованого подиху від кожного телефонного дзвінка і тихої віри в диво. Родина Олега Жуківського до останнього сподівалася, що він живий, що колись знову відчиняться двері й він переступить поріг рідного дому в селі Малі Калетинці. На жаль, сподіванням не судилося збутися.

Жуківський Олег Олександрович захищав Україну на Донеччині, ніс службу на посаді водія кулеметного відділення. Мужній, надійний, відданий своїй справі — саме таким його знали побратими, з якими він ділив важкі фронтові будні. Під час виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинопольське зв’язок із бійцем обірвався. Багатомісячні пошуки привели до трагічної правди: 13 грудня 2024 року воїн загинув внаслідок підриву бронетранспортера на міні, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та своєму народові.

Білогірська громада зустріла хороброго земляка схиливши голови в знак великої шани, розділяючи з родиною цей непосильний тягар втрати. Живий коридор слави, квіти на узбіччях дороги та згорьовані погляди людей, які прийшли віддати останню шану… Довгий і важкий шлях Олега Жуківського додому завершився. Він повернувся на щиті, залишившись у пам’яті нашої громади 37-річним Героєм.

Вічна пам’ять і слава Захиснику. Щирі співчуття родині. Пам’ять про Олега назавжди буде закарбована в літописах нашого краю…