Маємо пам’ятати
1565-й день Україна протистоїть російському агресору завдяки тим, хто своєю мужністю, відданістю та незламною силою виборює право нашого народу жити на рідній землі, бути собою, бути Україною. Ми маємо пам’ятати ціну кожного мирного ранку, кожного сонячного променя під блакитним небом над нашим краєм – ціну, яку сплачено життями найкращих синів і дочок України.
7 червня для Оратівської громади є днем особливої скорботи. У різні роки цього дня громада втратила трьох своїх Героїв-захисників. Від початку повномасштабної війни ця дата стала болючим нагадуванням про непоправні втрати та жертовність наших земляків.
Андрій Сергійович Чернолуцький (05.09.2000 – 07.06.2022)
7 червня минають четверті роковини від дня загибелі Андрія Чернолуцького із селища Оратів.
Народився Андрій у селі Жуківці Жмеринського району. З 2013 року проживав у селищі Оратів під опікою прийомних батьків – Світлани Василівни та Василя Івановича Журавлів. Він був добрим, щирим і світлим юнаком, мав багато друзів, любив тварин.
Після закінчення школи здобув професію газоелектрозварювальника у Погребищенському професійно-технічному училищі. Працював у фермерському господарстві «Ескіт», будував плани на майбутнє та мріяв про створення власної сім’ї.
З початком російської агресії добровільно став на захист України. Служив навідником гармати у складі 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта, брав участь в операції Об’єднаних сил. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на Яворівському полігоні.
7 червня 2022 року після тяжких поранень, отриманих під час бойових дій у північному районі Харкова, серце воїна зупинилося на 22-му році життя. За проявлену мужність і героїзм Андрій Чернолуцький був відзначений високою державною нагородою посмертно.
Анатолій Миколайович Пасічнюк (22.10.1977 – 07.06.2023)
Цього дня також минають треті роковини загибелі Анатолія Пасічнюка із села Новоживотів.
Його дитинство та юність пройшли у рідному селі. Після навчання у Зозівському професійно-технічному училищі та проходження строкової служби працював водієм у місцевому господарстві.
Анатолій Миколайович був щирою, працьовитою та відповідальною людиною, люблячим чоловіком і батьком двох донечок та сина, турботливим сином. Він щиро любив свою родину, рідне село та Україну.
У період російської агресії без вагань став на захист держави. Проходив службу у складі 9-ї окремої бригади безпілотних систем. Загинув 7 червня 2023 року під час виконання бойового завдання у штурмовому бою поблизу населеного пункту Первомайськ Покровського району Донецької області.
Анатолій Анатолійович Нагорний (02.01.1968 – 07.06.2024)
7 червня також є днем других роковин загибелі Захисника України Анатолія Нагорного із села Заруддя.
Після закінчення місцевої школи здобув професію автослюсаря та водія у Брацлаві. Відслужив строкову службу у морській авіації Північного флоту, а після повернення додому працював у сільському господарстві. Був сумлінним трудівником, дбайливим господарем, надійною опорою для своєї родини.
Коли ворог прийшов на українську землю, Анатолій Анатолійович став до лав оборонців України, змінивши мирну працю хлібороба на військову службу.
Його життя обірвалося 7 червня 2024 року у запеклому бою поблизу села Нетайлове Покровського району Донецької області. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти, і лише через рік рідні змогли поховати Героя на рідній землі. Для сім’ї це були місяці болючого очікування, надії та пошуків.
Для всіх, хто знав Анатолія Нагорного, він назавжди залишиться прикладом патріотизму, стійкості, самопожертви та безмежної любові до України.

Схилімо голови у вдячності та скорботі, вшановуючи світлу пам’ять наших Героїв-земляків.
Вічна пам’ять і слава Захисникам України!