ЗГАДАЄМО АНАТОЛІЯ САВИЧА
Є люди, чия доля нерозривно пов’язана з історією Нехворощі, а їхня праця й сьогодні живе у добрих справах та людській пам’яті. Саме таким був учасник Другої світової війни, багаторічний директор середньої школи Анатолій Савич Іопа, якому позавчора виповнилося б 100 років.
Народився він у селі Яреськи Шишацького району, в сім’ї селянина. Там зустрів і перший день війни. Все життя потім згадував, як німці бомбили міст, палили хати, намагаючись зламати спротив радянських військ. Сім’я разом з багатьма односельцями переховувалася в лісі, потім їй вдалося виїхати у глибокий тил. В Ульяновську навчався військовій справі, а восени 1943-го, не закінчивши навчання, 17-річним юнаком добровільно пішов на фронт.
Спочатку опинився в Білорусі. У складі розвідувальної групи 9-го гвардійського стрілецького корпусу 61-ї армії Першого Білоруського фронту гвардії молодший сержант Анатолій Іопа служив розвідником-спостерігачем окремої гвардійської батареї, водієм знаменитої «Катюші» (автомобіль ЗІС-6 з гвардійським реактивним мінометом). З боями пройшов Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Німеччину, дійшов аж до Берліна. Проте столицю Третього рейху штурмувати не довелося, бо брав участь у зустрічі з американськими союзниками на річці Ельба. Там і почув звістку про Перемогу.
Після закінчення війни продовжував службу в Групі радянських військ у Німеччині. В листопаді 1951-го повернувся додому в рідні Яреськи, де у вечірній школі здобув середню освіту і подався до Київського геологорозвідувального технікуму, який через рік залишив і вступив до Полтавського педагогічного інституту. Обрав факультет історії.
Одержавши диплом, у 1958 році за направленням поїхав працювати на Дніпропетровщину – спочатку вчителем історії в с. Боровківка Верхньодніпровського району, а через два роки, у 1960-му, ‒ директором восьмирічної школи в с. Преображенка Томаківського району. Звідти у 1967 р. переведений на посаду директора середньої школи с. Межиріччя Павлоградського району.
У 1968 р. Анатолій Савич за власним бажанням повернувся на Полтавщину, одержавши в обласному відділі народної освіти призначення на посаду директора Нехворощанської середньої школи. Очолював наш навчальний заклад до 1 березня 1987 р.
Після виходу на заслужений відпочинок А.С.Іопа ще десять літ працював секретарем-діловодом школи. Його загальний стаж на педагогічній ниві складав майже
чотири десятиліття.
Мав чисельні бойові нагороди: орден Великої Вітчизняної війни (6.04.1985 р.), дві медалі «За відвагу» (17.11.1944 та 10.02.1945 рр.), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» (9.05.1945), «За взяття Берліна» (9.06.1945), мав особисту подяку Головнокомандувача Сталіна, медаль маршала Жукова та багато ювілейних.
За сумлінну працю в мирний час теж нагороджений чисельними грамотами і подяками. Зокрема, відзначений нагрудним значком «Відмінник народної освіти УРСР», медаллю «Ветеран праці».
Помер Анатолій Савич Іопа у 2017 році, будучи у Нехворощі останнім учасником бойових дій Другої світової війни. Того сумного листопадового дня прийшли провести в останню дорогу свого наставника його чисельні учні та односельці, згадуючи у прощальному слові поетичні рядки Бориса Олійника:
«Настане день скорботи світової –
І попливе у лодії труни
За Вічний круг і пруг
Останній Воїн
Великої, Священної війни…».
Позавчора, у день сторіччя, могилу Анатолія Савича відвідали колеги-педагоги з учнями Нехворощанського ліцею, поклали живі квіти на знак вдячності та поваги за присвяту себе освіті, за багаторічне наставництво і за нове приміщення школи ‒ триповерхове, сучасне, просторе, яке стало справжньою гордістю громади, окрасою Нехворощі та символом віри у силу знань і в майбутнє села.
Олександр ЗІНЧЕНКО,
журналіст, краєзнавець

На знімках: А.С.Іопа у літа фронтової юності, у період керівництва школою та в останні роки життя