Ціна нашої свободи: у Славуті віддали останню шану мужньому воїну Руслану Денисюку

Сьогодні, 15 червня, у Славутській громаді попрощалися із Денисюком Русланом Олександровичем – земляком, солдатом, Героєм.

Народився Руслан у місті Славуті 14 лютого 1980 року.

У період із 1986 по 1995 рік навчався у Славутській загальноосвітній школі №1, у якій закінчив 9 класів.

Далі продовжив навчання у загальноосвітній школі №8 м. Славута, з якої випустився у 1998 році.

Після здобуття повної загальної середньої освіти продовжив навчання у Нетішинському професійно-технічному училищі, де здобув кваліфікацію радіомеханіка по обслуговуванню та ремонту радіотелевізійної апаратури.

У повсякденному житті Руслан був майстром своєї справи, займаючись ремонтом автомобілів у місті Славута – справою, яку щиро любив і якій віддавався з душею.

У 2019 році довгий час був на заробітках за кордоном. З 2020 року продовжив працювати у рідному місті, з серпня 2022 року по червень 2024 працював охоронцем на ТОВ «Аква-Родос».

17 червня 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Служив стрільцем-помічником гранатометника військової частини А4220, виконував кожен наказ із відповідальністю і стійкістю, яку відзначали побратими. Витриманий. Надійний. Той, на кого можна покластися в найтемнішу ніч. Користувався заслуженим авторитетом та повагою серед побратимів.

19 листопада 2024 року – день, що перевернув життя рідних. Тоді повідомили, що під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Курахове Покровського району Донецької області Руслан зник безвісти. Це очікування – один із найжорстокіших видів болю, який знає ця війна. На жаль, дива не сталося. Руслан повернувся додому – на Щиті. Як Герой. Мужній воїн загинув 15 листопада 2024 року.

Із рідних у Руслана залишилися дві тітки та двоюрідний брат.
А його мама… вона так і не дочекалася сина. Пішла у грудні 2025 року – з болем у серці і з вірою, що він десь є. Це – окрема, невимовна трагедія та біль.

Руслан не шукав слави. Не думав про вдячність нащадків. Він просто любив Україну – тихо, по-чоловічому, всім своїм єством. І коли прийшов час – захистив її собою.

Ціна нашої свободи – це такі як Руслан. Це його усмішка, його мовчазна готовність допомогти. Це все, чого ми вже ніколи не побачимо. Але поки ми пам’ятаємо – він живий. У цьому місті. У цих вулицях. У серцях тих, хто його знав.

На жаль, немає таких слів, які могли б загоїти біль рідних. Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті громади, у серцях близьких, у пам’яті України.

Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Героя.

Поховали Героя на міському кладовищі із усіма військовими почестями.

Вічна Слава Герою. Вічна пам’ять Захиснику України.

Слава Україні! Героям Слава!

Пресслужба Славутського МВК.