З глибоким сумом та невимовним болем сповіщаємо, що сьогодні в селі Вільськ провели в останню дорогу відважного Захисника, справжнього патріота України, матроса 37-ї окремої бригади морської піхоти Горбарчука Олександра Івановича.

Олександр Іванович народився 11 жовтня 1979 року в селі Красне Скадовського району Херсонської області. У 1984 році разом із родиною переїхав до Житомира, де навчався у загальноосвітній школі №20 (нині – ліцей №20 міста Житомира). Після закінчення дев’яти класів розпочав свій трудовий шлях на Житомирському «Універсалмаші», працюючи шліфувальником. Згодом проходив строкову службу у десантних військах, а після повернення до мирного життя працював охоронцем на різних підприємствах.

Із 2014 року Олександр Іванович проживав у селі Вільськ, яке стало для нього рідною домівкою. Коли на українську землю прийшла велика війна, він не залишився осторонь. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став до лав територіальної оборони, а згодом був мобілізований до 115-ї окремої бригади територіальної оборони. У званні солдата мужньо виконував бойові завдання, захищаючи Україну від ворога.

У 2023 році під час служби отримав важке поранення, яке суттєво підірвало його здоров’я та спричинило серйозні проблеми із серцем. Та навіть після цього він не втратив сили духу та бажання бути корисним своїй Державі. У 2025 році продовжив службу у складі 37-ї окремої бригади морської піхоти (військова частина А4548), де у званні матроса боронив Україну на Покровському напрямку.

У березні 2025 року, перебуваючи у відпустці, був госпіталізований через хворобу серця. Після лікування та реабілітації повернувся додому, до рідного Вільська, де намагався відновити сили. Але 11 червня 2026 року його серце раптово зупинилося…

Його знали як надзвичайно світлу, чуйну та безвідмовну людину. Він завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати добрим словом, розділити чужий біль та простягнути руку тим, хто цього потребував. Щирий, скромний, працьовитий, з відкритим серцем і великою душею – таким Олександр Іванович назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів та всіх, хто мав щастя знати його.

Він пройшов нелегкий життєвий шлях, мужньо виконував свій обов’язок перед Батьківщиною, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.

Неможливо загоїти біль втрати для тих, хто любив його найбільше. У невимовному горі та смутку залишилися мама Світлана, брат Іван та донька Катерина, для яких він назавжди залишиться люблячим сином, братом і батьком.

Сьогодні Оліївська громада разом із рідними та близькими схиляє голови у глибокій скорботі, віддаючи шану своєму Захисникові.

Добра пам’ять про Олександра Івановича житиме у серцях людей, заради яких він жив, працював і яких захищав. Його ім’я назавжди буде вписане у новітню історію України, а вдячність за його мужність і жертовність житиме у поколіннях.

Вічна пам’ять та вічна слава Герою України!