Є втрати, які болять не один день і не один рік. Є імена, які назавжди залишаються у пам’яті громади, бо за ними — життя, сповнене мужності, любові та відданості Україні.
З невимовним сумом повідомляємо, що відійшов у вічність наш земляк, лейтенант поліції Артем Віталійович Григорчук.
Народився Артем 28 червня 1993 року в селищі Гребінки. Тут минули його дитячі роки, тут формувався його характер, тут жили його мрії та сподівання. Він зростав добрим, справедливим і сильним хлопцем, на якого покладали надії рідні та близькі. Єдиний син у матері, її найбільша гордість, її підтримка та сенс життя.
Здобувши вищу освіту в Національному університеті біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «Соціальна педагогіка», Артем обрав шлях служіння людям. Пройшов Академію патрульної поліції, став поліцейським, а згодом добровільно долучився до бригади «Хижак» Департаменту патрульної поліції. Його не лякали труднощі. Він належав до тих людей, які не відступають перед небезпекою і не шукають легших доріг.
9 червня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Артем отримав надзвичайно тяжкі поранення. Відтоді розпочалася виснажлива боротьба за життя. За нього молилися рідні, друзі, побратими, знайомі й незнайомі люди. Кожен день дарував надію. Кожен день змушував вірити, що сильне серце воїна здолає біль і повернеться до тих, хто так чекав його вдома.
Та, на жаль, сталося інакше.
Зупинилося серце чоловіка, який любив життя. Серце сина, який був найбільшою втіхою для матері, серце коханого, серце воїна, який до останнього залишався вірним своєму обов’язку.
Сьогодні важко знайти слова для мами Лариси, яка втратила єдиного сина. Важко уявити біль коханої, у якої війна забрала спільне майбутнє, мрії та щастя. Важко дивитися в очі рідним, друзям і побратимам, які до останнього вірили у диво.
Війна знову забрала найкращого.
Забрала чоловіка, який не ховався за чужими спинами. Забрала воїна, який свідомо обрав шлях боротьби. Забрала людину, яка мала ще стільки сказати, стільки зробити, стільки пережити.
Та вона не здатна забрати головного — пам’яті.
У пам’яті рідних Артем назавжди залишиться усміхненим сином. У пам’яті коханої — людиною, яку вона любила всім серцем. У пам’яті побратимів — надійним товаришем. У пам’яті громади — мужнім Захисником, який віддав своє життя за право України бути вільною.
Схиляємо голови у глибокій скорботі разом із матір’ю Ларисою, усіма рідними та близькими.
Світла пам’ять Артему Григорчуку.
Його земний шлях завершився, але його ім’я назавжди залишиться вписаним у новітню історію України — історію мужності, честі та жертовності.
Вічна пам’ять Герою.
Вічна слава Захиснику України.
Шановна громадо, завтра ми повідомимо про час та дату прощання з ГЕРОЄМ.