Весняний березневий день приніс надію на життя без гніту і знущань ворога. За 964 дні окупації Жашківщина зазнала мордування, винищення мирного населення, розкрадання родючих чорноземів, паплюження національних культурних надбань.

Кат нівечив усе на своєму шляху. 60 мирних жителів Жашкова було розстріляно на майдані в центрі містечка (нині мікрорайон Старий Базар). Приміщення Жашківської середньої школи  (сьогодні це загальноосвітня школа №3) окупанти перетворили на пересильну тюрму, де утримували молодь, яку відправляли до Німеччини. За приблизними підрахунками, загарбники вивезли із Жашківщини 4,5 тисячі юнаків і дівчат. Багато з них так більше і не побачили рідних домівок.

Жашківчани, як і жителі інших регіонів країни, намагалися дати гідну відсіч фашистській чумі: боролися з ворогом у лавах армії, формували партизанський рух. Одна така підпільна група діяла і в мікрорайоні Цукрозавод.

Свою лепту у допомогу військовим надавало і мирне населення, і не лише Жашкова. 1941-го жителі Тетерівки крадькома від німців врятували обгорілого під час бою льотчика, переховували, ви?ходили, допомогли повернутися додому. У Тетерівку врятований Дмитро Медведєв прилетів на літаку до своїх спасителів через неповних чотири роки вже як Герой Радянського союзу.

Та в більшості випадків жителям окупованої Жашківщини важко було протистояти звірствам фашистських не?людів.

Конельський ліс і досі зберігає сліди окопів, бліндажів. За переказами, там є місцина, де знаходився кулемет. З нього душогуби вели прицільний вогонь по людях, що стояли на краю урвища. Кров невинно убієнних стікала струмками в долину. Через багато років там виросла гарна трава, але жодна корова не паслася на ній. Там розстріляно 140 людей, а за деякими свідченнями – усі жителі Юстинграда, де до війни проживало не менше двох тисяч осіб. А щоб не витрачати патрони, напівживих і живих жінок та дітей скидали до криниці. Стогони і волання про допомогу лунали впродовж кількох тижнів із Чеської Ями, що на околиці Конели, куди поскидали ще живих беззбройних селян. У Вороному, Хижні, Соколівці тих, хто відмовлявся відступати з окупантом, мордували з особливою жорстокістю або й спалювали живцем.

Кати? безжально розстрілювали вчителів, бо німецький народ давно зрозумів шкоду божевільної ілюзії освіти – прагнення до вченості, яка, як хвороба, охопила європейські народи. Гауляйтер  України Кох застерігав – «не захоплюйтеся Шевченком і піснями бандуристів, а більше думайте про фізичну роботу, особливо в Німеччині для створення «нової Європи».

Село Баштечки  на Жашківщині у 1944 році стало епіцентром Корсунь-Шевченківської битви. Воно 42 дні переходило з рук у руки, і в результаті забеклих боїв було зруйноване вщердь – із п’ятисот двадцяти дворів уціліло лише тринадцять.

Але вистояти та прогнати ворога таки вдалося. А серед визволителів – імена багатьох наших земляків: Сергій Васильович Кашін, Петро Гаврилович Король, Володимир Петрович Батрак  з м. Жашкова, Семен Овер’янович Гулько і Володимир Петрович Величко з Конельських Хуторів, Михайло Петрович Маринкевич і Петро Володимирович Москалюк з Сорокотяги, Дмитро Васильович Власюк із Скибина.

Для нашого і наступних поколінь важливо, щоб вшанування нами жертв Другої світової війни не обмежувалося короткими епітафіями на надмогильному камені та обелісках чи пучком квітів на 8 і 9 травня. Нехай це не буде напівпам’ять від дати до дати, скупі слова промов на мітингах. Бо ті, хто обороняв цю землю, докладали надзусилля, а чимало заплатили надто велику ціну. Бо фашистська чума обірвала не одне Богом дане життя. А отже ми повинні гідно нести пам’ять про подвиг визволителів.

                                                                                                                                     За матеріалами краєзнавця, кандидата історичних наук Степана Горошка

« повернутися