Кропивницький у скорботі: четверо земляків – Героїв повернулися додому на щиті

Сьогодні, 23 червня, Кропивницький знову схилив голови у скорботі. У середмісті та на Алеї Слави Далекосхідного кладовища місто прощалося із чотирма захисниками України — мужніми воїнами, які віддали власне життя за свободу, незалежність і майбутнє рідної землі: солдатами Олександром Божком, Віталієм Желіхівським, Костянтином Терентьєвим та Миколою Ніколенком.
Олександр Божко народився 11 червня 1981 року в Полтаві. Закінчив місцеву школу, а згодом — Полтавське професійне училище, де здобув спеціальність електрозварювальника. Із 2015 року працював на будівельних майданчиках міста, де зарекомендував себе сумлінним, відповідальним і працьовитим фахівцем.
Влітку 2025 року став до лав Збройних Сил України. Після проходження військової підготовки воював старшим стрільцем-вогнеметником штурмового відділення. Вірний військовій присязі, мужньо виконував бойові завдання, захищаючи українську землю від російського агресора.
Серце солдата Олександра Божка зупинилося 25 березня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоекономічне Покровського району Донецької області. Відтоді він вважався безвісти зниклим. Для родини це були довгі місяці болісного очікування, надії та віри у диво. Та війна забрала ще одного відданого сина України. Йому було 44 роки.
Для рідних Олександр назавжди залишиться люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійною опорою та людиною великого серця.
Віталій Желіхівський народився 31 січня 1977 року в Кропивницькому. Закінчив гімназію «Інтелект», згодом здобув освіту у Кропивницькому будівельному фаховому коледжі. Пройшов строкову військову службу.
Упродовж життя працював у різних сферах на підприємствах Кіровоградщини. Колеги знали його як професіонала, відповідальну й щиру людину, яка сумлінною працею робила свій внесок у розвиток рідного краю.
Із перших днів повномасштабного вторгнення Віталій Желіхівський добровільно виступив на захист України. Після військової підготовки був зарахований на посаду помічника-гранатометника. У лавах Збройних Сил України мужньо виконував бойові завдання, демонструючи відвагу, стійкість і незламність духу.
Солдат Віталій Желіхівський загинув смертю Героя 25 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Запорізької області.
Йому було 47 років. Рідні та друзі пам’ятатимуть Віталія надзвичайно позитивною, щирою та доброзичливою людиною, яка завжди вміла підтримати та знайти добре слово.
Костянтин Терентьєв народився 03 вересня 1982 року в Кропивницькому. Навчався в економіко-правовому ліцеї «Сучасник». Із дитинства захоплювався футболом, грав у дитячій збірній футбольного клубу «Зірка». Саме спорт виховав у ньому витримку, наполегливість і вміння боротися до кінця.
Після закінчення ліцею здобував юридичну освіту, однак справжнім покликанням стала дорога. Багато років працював далекобійником, долаючи тисячі кілометрів українськими та європейськими шляхами. Ця праця вимагала сили характеру, відповідальності та витримки — якостей, які Костянтин мав сповна.
У 2024 році Костянтин Терентьєв долучився до лав Збройних Сил України. Завдяки багаторічному досвіду керування транспортом був призначений водієм протитанкового взводу. Сумлінно виконував бойові завдання, користуючись повагою командирів і побратимів. За час служби здобув статус ветерана війни та учасника бойових дій.
Солдат Костянтин Терентьєв прийняв свій останній бій 05 квітня 2024 року. Саме відтоді він вважався безвісти зниклим. Для родини це був важкий час невідомості та щоденного очікування бодай якоїсь звістки. Йому був 41 рік.
Для дружини Костянтин Дмитрович назавжди залишиться найріднішою людиною — люблячим чоловіком, надійною опорою та підтримкою.
Микола Ніколенко народився 15 червня 1973 року в Кропивницькому. Освіту здобув у ліцеї «Лідер», після чого навчався у Кропивницькому аграрному фаховому коледжі за спеціальністю техніка-механіка. Пройшов строкову службу, а після демобілізації працював на гірничо-збагачувальному комбінаті «Інгульська шахта».
Влітку 2022 року добровільно став на захист України. Після проходження навчання був зарахований на посаду водія-механіка. Воював на найгарячіших напрямках фронту, брав участь у боях за Мар’їнку, Бахмут, Роботине та Новоданилівку.
Із листопада 2023 року солдат Микола Ніколенко вважався безвісти зниклим. Рідні довгий час жили між болем і надією, очікуючи звістки про його повернення. Згодом збіг ДНК підтвердив загибель воїна. Йому було 50 років.
Для родини Микола Ніколенко був турботливим батьком, люблячим чоловіком, надійною підтримкою та людиною щирої душі.
Під час церемонії кропивничани вшанували пам’ять полеглих захисників хвилиною мовчання. Над Алеєю Слави лунав метроном, а потому — молитва за упокій душ воїнів Олександра, Віталія, Костянтина та Миколи.
Завершилася церемонія передачею Державних Прапорів України рідним загиблих воїнів. Під звуки сигналу «Пам’ять» та Державного Гімну України Кропивницький проводжав своїх Героїв в останню путь.
Вони повернулися додому на щиті, але назавжди залишаться у пам’яті народу, у серцях рідних і в історії України як символи мужності, честі та любові до Батьківщини.
Вічна пам’ять Героям України!