28 червня 2026 року Україна відзначає 30-ту річницю Конституції – головного нормативно-правового акта, що закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, права та обов’язки громадян. Ухвалення Основного закону у 1996 році стало важливою віхою державотворення.

До ювілейної дати рекомендується провести урочистості, культурно-мистецькі та освітні заходи, спрямовані на поширення інформації про історію конституціоналізму та формування поваги до Конституції.

Історія українського конституціоналізму сягає часів середньовіччя. Перша відома кодифікація права на українських землях – «Руська Правда» ХІ–ХІІ століть. Наступні епохи демонстрували безперервний пошук інструментарію для закріплення принципів суспільно-державної взаємодії.

Важливою віхою є Конституція Пилипа Орлика 1710 року – перша європейська конституція в сучасному розумінні. Вона визначала права та вольності Війська Запорозького і є визначною пам’яткою політико-правової думки.

У період Української революції 1917–1921 років конституційний процес продовжився: 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила «Статут про державний устрій, права і вольності УНР». Державотворчі процеси спинила окупація.

Радянська доба принесла чотири конституції УРСР, які декларували демократичні цінності, але насправді узаконювали тоталітаризм. Крах СРСР відкрив шлях до новітнього конституційного процесу.

Після проголошення незалежності 1991 року активізувалася робота над Конституцією. 28 червня 1996 року після майже 24-годинного марафону Верховна Рада ухвалила Основний закон. Він закріпив суверенітет, територіальну цілісність, права і свободи людини, а також положення про те, що народ є єдиним джерелом влади.

Конституційне будівництво триває й досі. Вивчення історії конституціоналізму допомагає краще розуміти цінності демократії та верховенства права.