Маємо пам’ятати. Пам’ять і шана до наших Героїв – це не лише квіти чи слова. Це щоденне наше життя під час війни, наша боротьба, наша єдність і сила бути гідними їхніх подвигів в ім’я перемоги над рашизмом. 4 липня минають треті роковини світлої пам’яті молодшого сержанта, бойового медика СИВОБОРОДА Олексія Сергійовича (26.03.1994-05.07.2023). Народився Олексій у с. Кошлани. Після закінчення 9-ти класів місцевої школи здобув професію механізатора у Зозівському професійному аграрному ліцеї. У рідному селі влаштувався працювати трактористом на фермерське господарство. Гідно виконавши свій військовий обов’язок строкової служби у залізничних військах Збройних Сил України, Олексій одружився. Його дружина Олена ощасливила народженням донечки Юлії та синочка Євгенія. Чоловік з натхненням дбав про благополуччя своєї молодої сім’ї, обравши мирний трудовий шлях хлібороба. Він був дуже товариським та працьовитим. Але коли військова небезпека нависла над Україною, Олексій став у ряди її захисників. Служив бойовим медиком з позивним «Док» у 10-му окремому мотопіхотному батальйоні 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Проявивши мужність і героїзм, 29-річний Захисник загинув під час виконання бойового завдання в районі селища Невельське Покровського району на Донеччині. Схиляємо голови в шані і вдячності перед нашим земляком, який віддав молоде життя за мирне завтра. Герої живі, доки про них пам’ятають. Вічна пам’ять і слава Герою-Захиснику! Його подвиг нагадує нам про ціну свободи. Ми повинні щодня пам’ятати про тих, хто віддав життя за Україну. Пам’ять про Олексія Сивоборода житиме в наших серцях. Він – приклад мужності та самопожертви. Слава Україні! Героям слава!