7 серпня 2026 року у сесійній залі Петрівської селищної ради відбулася урочиста і водночас глибоко щемлива церемонія вручення державної нагороди родині загиблого Захисника України — Розкошного Андрія Миколайовича, жителя села Зелене.
Захід розпочався із Загальнонаціональної хвилини мовчання. Присутні схилили голови, вшановуючи пам’ять українських воїнів і мирних жителів, чиї життя забрала російсько-українська війна.
Ведуча нагадала про страшну ціну, яку щодня платить Україна за право бути вільною. Війна забирає мужніх, щирих і працьовитих людей, які без вагань стають на захист Батьківщини. Серед них — і наш земляк Андрій Розкошний.
Андрій Миколайович народився і виріс у селі Зелене. Після навчання здобув професію газоелектрозварювальника, працював у фермерських господарствах, створив родину, виховував сина.
19 жовтня 2023 року Андрія мобілізували до лав Збройних Сил України. Він служив навідником у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, виконував бойові завдання на Донеччині.
Із 15 травня 2024 року Андрій вважався безвісти зниклим. Дев’ятнадцять довгих місяців родина жила між надією і болем, чекала звістки, вірила у диво.
Та 6 січня 2026 року надійшло офіційне підтвердження: воїн загинув 15 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Новомихайлівка Покровського району Донецької області.
Відповідно до Указу Президента України, за особисту мужність, самовіддане виконання військового обов’язку, вірність військовій присязі та захист державного суверенітету України Андрія Миколайовича Розкошного посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Державну нагороду родині Героя вручили Петрівський селищний голова Світлана Тилик та представник ІІІ відділу районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Руслан Реут.
Зі словами вдячності та підтримки до родини звернулася Петрівський селищний голова Світлана Олександрівна Тилик. Вона вкотре нагадала, наскільки важливо сьогодні з особливою повагою ставитися до родин загиблих Захисників.
181 загиблий — стільки Героїв уже втратила Петрівська громада. За кожним із цих імен — родина, матері, батьки, дружини, діти. Люди, для яких війна назавжди змінила життя.
Орден ліг у руки рідних.
Він не може замінити чоловіка чи батька. Не поверне його усмішку, не обійме, не переступить поріг рідного дому.
Але ця нагорода назавжди залишиться символом мужності Андрія Розкошного — людини, яка до кінця виконала свій військовий обов’язок.
Герої не прагнуть нагород. Найбільшою їхньою мрією було повернутися додому — живими, обійняти рідних, побачити дітей, переступити знайомий поріг.
Та коли це вже неможливо, державна відзнака стає знаком вдячності Української держави і всього українського народу. Знаком пам’яті, яку ми не маємо права втратити.
Пам’ятаємо всіх, хто віддав життя за Україну.
Вічна слава Героям.