Сьогодні минає два роки відтоді, як перестало битися серце мами, батька, дружини, дітей, брата і сестри. Бо перестало битися серце Героя. 14 вересня 2024 року війна забрала життя Онофрея Олександра Олександровича, відомого як «Кузя» — люблячого чоловіка, батька двох дітей, сина, брата, друга та мужнього Захисника України.

Два роки… А біль не стає меншим. Два роки порожнечі, тиші й очікування того, кого вже ніколи не буде поруч. Ти мав повернутися додому. Мав обійняти своїх дітей, побачити їхні усмішки, жити, любити, мріяти… А повернувся на щиті, віддавши найдорожче — своє життя — за Україну.

Онофрей Олександр назавжди залишиться в серцях тих, хто його любив. Його ім’я — символ незламності, жертовності та любові до рідної землі. Поки пам’ятаємо — він живе. Поки молимося — він поруч. Поки звучить його ім’я — він не забутий.

🕯️ Два роки без тебе, Герою. Два роки болю. Два роки пам’яті. Вічна пам’ять і слава Герою України. Герої не вмирають. 🕊️

У цей день рідні, друзі, побратими та всі, хто знав Онофрея Олександра, згадують його добрим словом. Він був людиною, яка не шкодувала себе заради інших. Його життєвий шлях — приклад справжньої мужності. Війна забирає найкращих, але пам’ять про них робить нас сильнішими. Ми не маємо права забувати тих, хто віддав життя за свободу України. Онофрей Олександр «Кузя» назавжди в строю — у наших серцях, у молитвах, у спогадах. Нехай Господь дарує йому вічний спокій, а родині — сил і витримки. Слава Україні! Героям слава!

14 вересня — день, який назавжди змінив життя родини. Для дітей Онофрей Олександр залишився прикладом чесності, гідності та відповідальності. Для дружини — вірним другом і опорою. Для батьків — гордістю і болем. Для побратимів — надійним товаришем, який ніколи не залишав у біді. Для України — Героєм, який віддав найцінніше.

Сьогодні ми схиляємо голову перед подвигом Онофрея Олександра. Ми не можемо повернути його, але можемо зберегти пам’ять. Розповідайте про нього дітям, згадуйте у розмовах, запаліть свічку. Пам’ять — це те, що робить Героїв безсмертними. Нехай цей день буде не лише днем смутку, а й днем вдячності. Вдячності за те, що маємо можливість жити, любити, мріяти. За те, що Україна вистояла і продовжує боротьбу. І нехай кожен із нас пам’ятає ціну свободи.

Він був не просто солдатом. Він був сином, чоловіком, батьком. Його історія — це історія тисяч українських родин, які втратили найдорожче через російську агресію. Але навіть у найбільшому горі є місце для любові. Любові до людини, яка віддала життя за правду, за незалежність, за майбутнє своїх дітей.

Ми закликаємо всіх не бути байдужими. Підтримуйте родини загиблих Героїв. Пам’ятайте про них не лише у річниці, а щодня. Бо поки ми пам’ятаємо, вони живуть. Поки ми говоримо про них, вони серед нас. Поки ми шануємо їхній подвиг, Україна має майбутнє.