15 вересня 2026 року Маловільшанська громада провела до місця вічного спочинку Воїна, Захисника України – ЩЕРБАКОВА Ігоря Анатолійовича.
Ігор Анатолійович народився 24 лютого 1990 року – русявий, добрий, життєрадісний хлопчик, якому судилося стати мужнім чоловіком, люблячим сином, коханим чоловіком, найкращим батьком, надійним другом та Захисником України…
Навчався у м. Біла Церква ЗОШ №18.
Ігор був єдиною дитиною в сім’ї. Ще у 15 років почав працювати на ринку, щоб допомагати матері та бути для неї опорою.
У коледжі, коли Воїну було 17 років, він зустрів свою майбутню дружину Вікторію. Відтоді вони разом дорослішали, будували сім’ю, долали труднощі, раділи народженню двох хлопчиків і просто проживали своє життя пліч-о-пліч. Ігор залишався люблячим і вірним чоловіком, для нього сім’я була найважливішою.
За освітою Ігор Анатолійович був педагогом. Також дуже любив автомобілі, працював водієм на маршрутах у Білій Церкві та Києві. Свою пристрасть до авто він реалізував і у війську.
Коли країну сколихнула страшна біда і ворог нещадно почав нищити нашу Батьківщину, Ігор перебував за кордоном. Не вагаючись, повернувся додому й навесні 2022 року вступив до лав ЗСУ. Служив у військовій частині м. Василькова старшим водієм аеродромно-експлуатаційного взводу батальйону аеродромно-технічного забезпечення. Завдяки його роботі наші літаки мали змогу рятувати життя українців від ворожих ракет.
Ігоря шанували передусім за те, що він завжди був готовий прийти на допомогу. Так сталося й 9 вересня: Воїн отримав наказ рятувати літак, однак його атакував ворожий БПЛА.
Від страшного вибуху та нещадного вогню, не витримавши страшного болю, його серце зупинилося, а разом із цим обривається серце його матері, дружини, двох синочків і всієї родини.
Ігорю Анатолійовичу було лише 36 років. 1,5-річний Мирослав так і не встиг промовити до нього «тато». Ігор ніколи не побачить, як 14-річний Назар закінчить школу, стане дорослим та обере свій шлях. Не буде поруч у ті моменти, на які вони чекали разом, не обійме синів і не скаже їм, як сильно ними пишається. У нього забрали майбутнє, яке він так хотів прожити разом зі своєю родиною.
Загибель Ігоря Анатолійовича — це не лише невимовна втрата для його мами, дружини, синів, рідних і друзів. Це втрата для всієї України. Воїн не шукав слави й не вважав себе Героєм. Він був звичайною людиною, яка у вирішальний момент зробила те, що вважала правильним.
Щербакова Ігоря Анатолійовича – громада пам’ятатиме не лише як ім’я у списку загиблих, а як людину, яка жила, любила, працювала, виховувала дітей, мріяла про майбутнє — і віддала своє життя за те, щоб це майбутнє було в України.
Всі рідні, близькі, друзі, знайомі, жителі громади, військовослужбовці, духовенство, керівництво громади прийшли сьогодні попрощатись із Героєм, провести його в останню дорогу та віддати належну шану.
Поховали Ігоря ЩЕРБАКОВА з усіма військовими почестями на кладовищі «Сухий Яр» Алея Слави м. Біла Церква. На його честь, останню шану віддали воєнним салютом. Синьо-жовтий стяг, військові передали сину Героя, як вічну згадку про подвиг Захисника України.
Всією громадою схиляємо голови в невимовній скорботі та щиро співчуваємо рідним, ця непоправна втрата відгукується у серці та душі кожного з нас, адже не стало хорошої людини, справжнього патріота, надійного товариша, люблячого сина, коханого чоловіка, найкращого батька.
Вічна памʼять і слава українському Воїну. Хай Бог дарує Ігорю вічне життя та спокій. Світла памʼять, честь і шана Герою!

Підписуйтесь та запрошуйте друзів до нашої групи новин: https://t.me/malvilotg