Герої не вмирають — вони живуть у пам’яті народу. 16 вересня мало б стати особливим днем для родини Ватуйчаків. Сьогодні свій 50-річний ювілей мав би відзначати Володимир Ватуйчак, позивний «Габо», житель мальовничого села Бистрець, Герой України, мужній захисник, люблячий чоловік, турботливий батько, надійний побратим та щирий односельчанин.

Але замість святкового столу, теплих обіймів і привітань — спогади, біль утрати та тиха молитва за душу людини, яка назавжди залишилася молодою у пам’яті тих, хто її знав.

Володимир Ватуйчак «Габо» був людиною, яку неможливо забути. Він мав сильний характер, добре серце, щиру душу та особливий внутрішній світ. Умів підтримати, пожартувати, знайти потрібне слово і подарувати людям навколо частинку свого тепла.

А ще Володимир мав особливий талант — він складав і співав пісні. Навіть там, де щодня поруч були небезпека, вибухи та біль війни, він знаходив у собі сили творити. Перебуваючи на лінії фронту, Володимир Ватуйчак писав пісні та співав їх для своїх побратимів.

У тих піснях звучала Україна — її гори, її люди, любов до рідної землі, туга за домом і віра в перемогу. Музика допомагала йому залишатися собою навіть у найважчі хвилини. Вона була його способом говорити про те, що не завжди можна висловити словами.

Творчий дар Володимира продовжує жити в його доньці Роксолані. Вона перейняла від батька любов до музики, пісні та творчості й продовжує розвивати те, що було такою важливою частиною його життя.

Для родини це не просто талант, який передався у спадок. Це ще один невидимий місточок між батьком і донькою. Коли Роксолана співає, у її голосі продовжується частинка батька, його мрій, його душі та його незавершеної пісні.

Володимир Ватуйчак віддав своє життя, захищаючи Україну. Він боровся за те, щоб його рідні могли жити у вільній державі, щоб над рідними горами майорів український прапор, щоб майбутні покоління знали, що таке свобода.

Його життя обірвалося, але його ім’я, його подвиг, його пісні та його любов до рідної землі залишилися з нами.

Сьогодні, у день його 50-річчя, ми не можемо привітати Володимира особисто. Але можемо згадати його добрим словом, помолитися за нього, розповісти про нього дітям і зберегти пам’ять про Героя України.

Нехай у небесах сьогодні звучить його пісня…

А тут, на землі, нехай продовжують звучати пісні його доньки — як продовження батькового голосу, як пам’ять, яку неможливо знищити.

Сьогодні день твого народження,
Та замість привітань – молитва й сльоза.
Ти залишив по собі не тільки спогади,
А й пісню що ніколи не згаса.

Сьогодні ми схиляємо голови
Перед життям, відданим за Україну.
І щиро дякуємо тобі, Герою,
За мужність, силу і незламність.