Підгайцівська громада на Волині з глибоким сумом і вдячністю провела в останню дорогу свого земляка — лейтенанта Національної гвардії України Романа Валерійовича Григор’єва. Роман Григор’єв загинув 16 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ганнівка на Покровському напрямку. Йому було лише 22 роки. Молоде життя, сповнене мрій і планів, обірвала жорстока війна.

Роман Григор’єв народився 3 жовтня 2003 року в Луцьку, зростав і проживав у Підгайцях. Навчався у Підгайцівському ліцеї, а також у 23-й та 17-й школах Луцька. Змалку був цілеспрямованим, любив спорт і професійно займався дзюдо. У 18 років за власним бажанням пішов на строкову службу до НГУ. На початку повномасштабного вторгнення разом із побратимами брав участь у зачистці Ірпеня.

За відмінну службу та мужність Романа Григор’єва було рекомендовано до навчання у Київському інституті Національної гвардії України, який він успішно закінчив у квітні 2026 року в званні лейтенанта. Згодом пройшов відбір до спецпідрозділу НГУ «Омега», де служив оператором бойової групи спеціального призначення. До останнього подиху залишався вірним військовій присязі. Близько місяця Роман вважався зниклим безвісти.

Прощання із захисником відбулося 18 вересня. Кортеж із тілом Героя розпочав свій шлях у Луцьку, зробив зупинку біля рідного дому та попрямував до села Підгайці. Жителі громади віддавали воїну належну шану: зустрічали кортеж на колінах, супроводжували людною ходою, тримали синьо-жовті прапори та не стримували сліз. Спільна молитва за упокій душі захисника лунала у Свято-Михайлівському храмі.

Поховали Романа Григор’єва з усіма військовими почестями на Алеї слави місцевого кладовища. Під час поховання побратим воїна у прощальному слові звернувся до рідних, близьких, односельчан та однокласників Героя, подякувавши батькам за відважного сина, який під час служби неодноразово та з честю виконував свій військовий обов’язок: «Ми будемо пам’ятати Романа, і він житиме доти, доки бережемо цю пам’ять у своїх серцях».

Віддаючи останню шану, кожен із близько тридцяти побратимів схилив коліно перед полеглим воїном і поклав червону троянду на його домовину. Родині військовослужбовці вручили Державний Прапор від імені Президента України та Головнокомандувача ЗСУ як символ держави, якій він вірно служив до останнього подиху. У полеглого воїна залишилися батьки, бабуся, дві сестри, брат.

Висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким. Низький уклін за мужність, відвагу та любов до України. Вічна пам’ять і слава Герою Роману Григор’єву!