План заходів з безбар’єрності має формуватися насамперед на основі реальних потреб мешканців громади та відповідати місцевій стратегії розвитку громади та Національній стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року.

Безбар’єрність — це не лише пандуси та тактильна плитка. Це комплексний підхід, який охоплює фізичну доступність, інформаційну відкритість, цифрові сервіси, освіту, медицину, транспорт і можливість кожного мешканця брати участь у житті громади. Саме тому план безбар’єрності повинен розроблятися разом із людьми, а не лише в кабінетах.

Ключове завдання громади — визначити реальні потреби різних груп: людей з інвалідністю, літніх людей, батьків з дитячими візками, внутрішньо переміщених осіб, молоді та ветеранів. Для цього варто проводити опитування, фокус-групи, громадські обговорення та аудит доступності об’єктів.

Місцева стратегія розвитку громади має враховувати принципи безбар’єрності на етапі планування бюджетів і проєктів. Це дозволить уникнути ситуацій, коли нові об’єкти зводяться без урахування потреб маломобільних груп, а потім потребують дорогих переобладнань.

Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року визначає основні напрями: фізична безбар’єрність, інформаційна, цифрова, освітня, економічна, соціальна та громадянська. Громади мають адаптувати ці напрями до своїх умов.

План безбар’єрності громади повинен бути публічним, зрозумілим і вимірюваним. Важливо визначити відповідальних осіб, терміни виконання, джерела фінансування та індикатори успіху. Громадськість має бачити, як виконується план, і мати можливість долучатися до контролю.

Окрема увага — інклюзивним послугам. Це стосується ЦНАП, бібліотек, шкіл, спортивних закладів, укриттів і транспорту. Доступність має бути не формальною, а реальною: достатня ширина проходів, звукові сигнали, шрифт Брайля, перекладач жестової мови, зрозумілі інструкції.

Також варто дбати про цифрову безбар’єрність. Сайти громад, електронні петиції, онлайн-заяви та консультації мають бути доступними для людей з порушеннями зору, слуху, моторики. Це підвищує довіру до влади та залучає більше мешканців до ухвалення рішень.

Фінансування плану безбар’єрності може здійснюватися з місцевих бюджетів, державних програм, грантів міжнародних партнерів і благодійних фондів. Головне — системність, а не поодинокі акції.

Громада, яка будує безбар’єрний простір, стає комфортнішою для всіх. Адже доступність допомагає не лише людям з інвалідністю, а й батькам, туристам, людям похилого віку, підприємцям. Це інвестиція в людський капітал і сталий розвиток.

Детальніше на сайті громади👇

Підсумовуючи, план безбар’єрності має бути живим документом, який оновлюється відповідно до потреб мешканців. Він має поєднувати місцеву стратегію розвитку громади та Національну стратегію до 2030 року. Лише за умови партнерства влади, громадськості та бізнесу можна створити простір, де кожен почувається важливим і має рівні можливості.