Допис про «ялинку».

Друзі, цього року було прийнято рішення не встановлювати ялинку в Підволочиську. У час, коли в країні триває війна, ми розуміємо: святкові атрибути не є на часі. Але водночас у центрі селища створили скромну різдвяну композицію – як символ віри в перемогу, тепла і надії. І ця маленька ялинка не була центральною ялинкою селища.

Усі мають право на помилки. Ми визнаємо, що цього разу могли зробити краще, і приймаємо цю ситуацію з розумінням. Разом із тим, хочемо щиро подякувати всім, хто в цій ситуації проявив холодний розум і підтримав нас. Це особливо цінно в такі непрості часи.

Натомість селищна рада спрямовує кошти на важливі потреби: щомісяця підтримує місцевих жителів, які служать у ЗСУ, військові частини, а також родини загиблих героїв. Ці дії – реальна допомога тим, хто бореться за наше майбутнє. Однак такі новини залишаються в тіні, майже не викликаючи обговорень чи підтримки.

Натомість дискусії про те, якою могла б бути ялинка, чи критика її зовнішнього вигляду викликають справжній ажіотаж. І це дивує. Адже коли мова йде про вшанування наших загиблих героїв, патріотичні заходи чи підтримку захисників – багато хто лишається байдужим. Люди часто не знаходять часу, щоб вийти і віддати шану воїну. Але щоб зняти відео чи написати гнівний коментар про ялинку – енергії вистачає. Особливо «стурбовані» жителі громади, які живуть за кордоном.

Чому так? Чому ми витрачаємо сили на критику, замість того щоб підтримувати одне одного, згуртовуватися і пам’ятати, що саме наші захисники дають нам можливість жити?

Сьогодні наше головне завдання – триматися разом. Не важливо, якою є ялинка чи її відсутність. Важливо, чи готові ми прийти і вшанувати полеглого героя, чи підтримуємо тих, хто воює, і чи дякуємо за їхню жертву.

Давайте будемо обирати людяність замість осуду, підтримку замість байдужості. Бо тільки єдністю ми зможемо перемогти. І нехай символом цього Різдва стане не ялинка, а наша спільна турбота, вдячність і любов до рідного краю.