Людина жива доти, доки про неї пам’ятають!

Сьогодні в с.Конопляне відбулося урочисте відкриття та освячення Стели пам’яті загиблим Героям – землякам.
🕯Король Сергій Віталійович
🕯Кузьмін Анатолій Анатолійович
🕯Покотіло Андрій Юрійович
🕯Багно Андрій Ігорович
🕯Горячко Сергій Миколайович
🕯Морозович Володимир Володимирович
🕯Матищак Ігор Михайлович

🇺🇦Король Сергій Віталійович (22.04.1993-20.04.2022)… Він завжди йшов попереду усіх, як і личить справжньому захиснику. Мав дуже мирну професію і став вмілим Воїном.
Сергій народився в с.Тарасівка і був найменшим у багатодітній родині, рано осиротів. Закінчив Коноплянську школу, навчався в Іванівському професійно-технічному училищі. Разом з сім’єю проживав в Чорноморську та мав двох донечок – Валерію і Єву.
Коли ворог вторгся на нашу землю, 27 лютого 2022 року, Сергій прийшов до військкомату і вже звідти був відправлений до Одеси для проходження підготовки. А потім був Миколаївський та Херсонський напрямки.
Його серце перестало битись в Олександрівці Херсонської області, де отримавши важке поранення, продовжував боротись до останнього.
Два роки Сергій вважався безвісти зниклим. 30 березня 2024 року Сергій Віталійович перепохований в рідному селі Тарасівка.
Честь і слава та вічна пам’ять Герою!

🇺🇦Кузьмін Анатолій Анатолійович (27.05.1987-25.01.2023)…Надійний. Добрий. Лагідний. З військовим позивним “Кузя”. То від прізвища. А від побратимів мав інший позивний – “Заспокійливе”. Бо, мабуть, посеред щоденних втрат, надлюдських зусиль та болю, вмів заспокоїти, залагодити, зняти смертельну втому. Лагідний за характером, а насправді, був міцним, як молодий дуб. Тому і був навідником-артилеристом.
10 травня 2022 року Анатолія мобілізували. Спочатку тримав оборону на північних кордонах, а потім поїхав до Польщі. Пройшов двотижневе навчання, без військової освіти швидко опанував незнайому йому техніку.
Телефонував вечорами дружині Юлі і розповідав, як добре живуть закордоном, тішився їх побутом, природою, але найбільше линув думками в Україну – додому, до сім’ї, до синочків. Найменшому Сашкові, татової копії, щойно виповнився один рочок, а старшому Нікіті з такими розумними очима та ніжною, як у мами усмішкою – 10.
Він мріяв про власний будинок, з великим гаражем. І щоб на подвір’ї бігали його щасливі діти. Але замість мирних мрій, йому довелося стримувати ворожу навалу. Воював в самому пеклі – на Донеччині.
Зранку 25 січня 2023 року він ще розмовляв з дружиною. Був втомлений, але задоволений від вдало виконаного бойового завдання. Казав, що то подарунок Президенту на його День народження. А вдень його не стало. Ворожий снаряд обірвав молоде життя…
“Війна вирвала у мене душу, забравши кохання мого життя. Я не знаю, як житиму. Таке враження, що згасло сонце. Моє сонце”.
Поховали Анатолія Анатолійовича в селі Конопляне.
Честь і слава та вічна пам’ять Герою!

🇺🇦Покотіло Андрій Юрійович (20.05.1979-07.06.2023)…Народився Андрій Юрійович на Чернігівщині, в маленькому селі Кути.
До війни – гарний прораб, вмілий будівельник. Разом з дружиною Оленою виховували їх спільну доньку – Софійку, піклувалися про велику родину, займалися улюбленою справою – риболовлею та будували плани на майбутнє.
З перших днів повномасштабного вторгнення – Андрій просився на фронт. Не брали. Двічі завертали. Та Андрій не заспокоївся, аж поки не отримав повістку. Пішов, не вагаючись. Взявши наплічник та, не давши дружині й часу, на довгі проводи.
Молодший сержант Покотіло пройшов навчання в Польщі. Вмів водити Хаймерси та набув навички гранатометника. За короткий період, як командир протитанкового відділення та водій-гранатометник 37-ї окремої бригади морської піхоти, пройшов бойовий шлях від Чорноморська, Миколаєва, Добропілля, Золотої Ниви, Авдіївки.
7 червня 2023 року Андрій Юрійович Покотіло з позивним “Покемон” прийняв свій останній бій та навіки поліг біля населеного пункту Велика Новосілка, що під Волновахою.
Понад 18 місяців Андрій Юрійович вважався безвісти зниклим. 10 грудня 2024 року Андрій Юрійович похований в селі Конопляне.
Честь і слава та вічна пам’ять Герою!

🇺🇦Багно Андрій Ігорович (14.12.1995-06.09.2023)… Андрій прожив на світі лише 27 років, але яких!…
У 20 років Андрій став на захист країни і на його рахунку – безліч вдало проведених операцій та бойових виходів. Його молоде серце не знало втоми, але після закінчення контракту, Андрій намагався повернутися до мирного життя, чекав народження маленької квіточки Настюши.
Повномасштабне вторгнення застало Андрія вдома, проте відразу сказав рідним, що не має права залишатись тут, і вже надвечір 24 лютого 2022 року, на старенькій “Таврії” разом із земляком, приїхав до своєї військової частини.
Контузії, осколкові поранення не зупинило його, він рвався до боротьби – після лікування та реабілітації Андрій знову і знову повертався на фронт.
Він завжди ставив виконання завдання на перше місце, свідомо приймав рішення та брав участь у будь-якій бойовій операції, навіть там, де шанси залишитися живим – були мінімальними. З останнього завдання Андрій не повернувся. Того ранку розвідники натрапили на ворожу засідку. Врятувавши важкопораненого побратима, Андрій Багно загинув від ворожої кулі.
Указом Президента України за особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов’язку Андрій Ігорович Багно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Андрій Багно, позивний “Арістарх” або “Арчі” .
Похований Андрій Ігорович в селі Конопляне.
Честь і слава та вічна пам’ять Герою!

🇺🇦Горячко Сергій Миколайович (17.09.1984-28.09.2023)… Він рятував чужі життя, проте своє не зберіг…Народився Сергійко не один, разом з ним на цей світ з’явилася його сестричка Світланка. Як і всі однолітки, мав багато дитячих захоплень – футбол, турнік, велосипед…
Він міг би не служити, не йти на війну – мав проблеми зі здоров’ям. Та Сергій прагнув бути справжнім чоловіком. Спочатку за віком пройшов строкову службу, потім – виконував бойові завдання на території ООС, а у велику війну, як бойовий медик, рятував побратимів.
З грудня 2022 року у званні молодшого сержанта ніс службу на Бахмутському напрямку Донецької області. Займав посаду старшого бойового медика 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
Загинув Сергій 28 вересня 2023 року біля населеного пункту Андріївка.
В грудні 2023 року нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
Похований Сергій Миколайович в селі Конопляному.
Честь і слава та вічна пам’ять Герою!

🇺🇦Володимир Володимирович Морозович (15.12.1997-08.10.2023)…
Маленький Вовчик Морозович вперше сів за парту Михайлопільської школи в 2005 році, а отримав атестат у 2014-му, коли росія приховано розпочала свою агресію проти України.
Веселий, доброзичливий, працьовитий, завжди привітний. Скільки планів, скільки задумів було в нього! Але війна втрутилася у молоде життя. Володимир був мобілізований влітку 2023 року та пройшов підготовче навчання в Польщі. Всі ці місяці великої війни молодший сержант Морозович в складі 79-ї десантно-штурмової бригади стримував наступ ворога на рідній землі, у самому пеклі війни – на Донеччині.
Загинув Володимир у бою з ворогом біля Мар’їнки Донецької області 8 жовтня 2023 року.
Указом Президента України від 25.01.2024 року за особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов’язку Володимир Володимирович Морозович нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Володимир Морозович, позивний “Малой” – навіки 25…
Похований Володимир Володимирович в селі Шерове.
Честь і слава та вічна пам’ять Герою!

🇺🇦Матищак Ігор Михайлович (23.01.1974-23.05.2024)
Ігор Михайлович родом з Конопляного, тут він закінчив місцеву школу, звідси вирушив у доросле життя. До рідної домівки повернувся назавжди…
Він міг би не йти на війну – був батьком трьох діточок. Та в перші дні повномасштабного вторгнення ворога в Україну пішов добровольцем. Він мав гарну роботу і світлі перспективи. Та віддав своє життя за побратимів і за всіх нас.
З перших днів війни разом із побратимами Ігор Михайлович показав ворогу, що Херсон – то Україна! На Херсонському напрямку він виконував бойові завдання, як водій-санітар. 23 травня 2024 року евакуаційна автівка, за кермом якої був Ігор Михайлович, потрапила під ворожий артобстріл. Він саме їхав рятувати побратимів. Знав, що вони поранені, тому кожна хвилина була надважлива. На жаль, до поранених він не дістався. Загинув. Побратими після шаленого артобстрілу забрали понівечене тіло того, хто раніше рятував їх самих…
“Ви не уявляєте, скількох він врятував поранених бійців! І не одному спас життя. Він був справжнім, надійним, чуйним і веселим. Таким я його запам’ятаю. Ми з ним з перших днів на війні”, – сказав Ібрат, його побратим-азербайджанець з позивним “Хохол”. “Знаєте, як я його називав? Стариком. А він мене кликав Пенсіонером. Ех, яким же він був…”
Ігор Матищак з позивним “Старий”, водій-санітар, врятував неймовірну кількість військових. Справжній Воїн. Справжня Людина. Віднині – в Небесній Гвардії.
Погований Ігор Михайлович в селі Конопляне.
Честь і слава та вічна пам’ять Герою!

Під час церемонії відкриття присутні вшанували пам’ять полеглих героїв хвилиною мовчання та поклали квіти до підніжжя стели.

Нехай ця стела завжди нагадує нам про ціну державності та незалежності, а їхні імена надихають нас так любити та захищати Україну, як це робили вони.

Вічна слава, шана та пам’ять загиблим Героям!