Життя 61-річної Людмили Козленко відібрала російська армія, яка вдарила ракетами у приміщення селищної ради Козачої Лопані на Харківщині 21 серпня 2024 року.

Селище розташоване біля кордону з РФ. З початку повномасштабної війни потрапило в окупацію до вересня 2022-го, коли було звільнене Збройними Силами України. Та обстріли ворога не припинялися.

«Не знаю, скільки разів били по селищній раді – КАБи, снаряди, ракети. Спершу розбили другий поверх і працівники перейшли на перший. Коли і той розбили, спустилися в підвал», – розповіла Надія, молодша сестра Людмили Козленко.

21 серпня 2024-го по селищній раді влучили дві ракети. Людмила опинилася під завалами.

«Першого дня рятівники витягнули з-під завалів живою одну жінку. Потім російські війська почали стріляти по техніці. Другого дня розгрібати вже прийшли лише односельчани. Третього дня пригнали техніку, щоби зняти важку плиту і тут знову почався обстріл. Люди повтікали. Дрони почали палити техніку… Ми почекали і після обіду з чоловіком сестри пішли далі розгрібати завали. Відкопали Люду. Але вивезти її було ніяк. Хлопці сиділи в ярку, а над ними літав дрон і скидав бомби».

Рідні Людмили Козленко вже потемки дочекалися моменту, щоби забрали тіло жінки. Відвезли до моргу. Поховати у Козачій Лопані через постійні ворожі атаки не змогли. Поховали в іншому селі.

Людмила Козленко народилася у Казахстані, куди на цілину поїхали її батьки. Жила на Харківщині. Мала фах кухарки і деякий час працювала за ним. Разом із сестрою возила в Харків продавати фрукти, овочі з власних городів.

«У сестри був сталевий характер, міцний стержень. Завжди навколо неї мав бути порядок. Якщо щось запланувала, обов’язково зробить, – пригадала Надія. – З першого дня після звільнення Козачої Лопані вона допомагала прибирати, саджати квіти у селищі. Дуже любила квіти і вдома мала їх багато».

У Людмили Козленко залишилися чоловік, донька, внук і сестра.