ЯМПІЛЬЩИНА ПОПРОЩАЛАСЬ ІЗ ОЛЕГОМ ШАРКОМ

ВІДДАВ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА НАШЕ ЗАВТРА…

Такі від нас йдуть молоді,
Ще жити в світі їм і жити…
Від горя сльози у сім’ї,
Та скільки ж мали ще зробити…

І посмішка та їх в світлинах:
«Запам’ятай мене таким,
Де я всміхаюсь рідним, дітям,
Де я веселий і живий…»

Не плачте! Всі вони є з нами,
І будуть з нами назавжди…
Допоки в пам’яті і в серці –
Вони і досі всі живі…

Олег Майстришин.

23 січня ямпільчани провели в останню путь Олега Шарка, який відданий військовій присязі, українському народу, під час виконання військового обов’язку, захищаючи рідну Батьківщину, віддав своє життя.

У вівторок, 21 січня, попри пізню пору, живим коридором слави зустрічали свого Героя жителі Ямпільської громади. На дорогу, якою їхав востаннє вірний син України, вийшло чимало небайдужих людей.
А наступного дня, 22 січня, жителі рідного села на колінах, низько схиливши голови, зустрічали солдата Олега Шарка коридором слави. Його рідні, друзі та знайомі вислали дорогу до його дому, де він провів останню ніч, зеленими гілками самшиту та ялини.

Олег Шарко родом із с.Придністрянського. Тут він народився 21 січня 1983 року в простій працьовитій, дружній сім’ї Олексія Федоровича та Ольги Василівни, де виховувалось двоє синів
– Олег та Олександр.
У Олега було звичайне сільське дитинство. Любив займатися спортом, брав участь у змаганнях, був затятим футболістом. Любив природу. Часто можна було його бачити біля водойм, адже ще одним захопленням хлопця була риболовля. Змалку був дуже відповідальним і працьовитим. Допомагав батькам поратися по господарству. Вони завжди могли покластися на нього, як на дорослого, адже він був не по роках розважливим. Закінчив 11 класів Придністрянської загальноосвітньої школи. Під час навчання за свою сердечну теплоту і доброту користувався повагою у друзів та однокласників. Був душею компанії. Любив людей, а люди любили його. Мав допитливий розум і золоті руки. Завдяки наполегливості самостійно освоїв фах будівельника. Був чуйним, нікому не відмовляв у допомозі. Користувався повагою у односельчан.
У 2004 році Олег Олексійович поєднав свою долю з гарною дівчиною Світланою. Після одруження молодята переїхали до міста Миколаєва. У шлюбі народилася донечка Кіра – єдина радість та гордість батьків. Для добробуту і благополуччя своєї родини Олегу доводилось працювати на різних роботах: в житловій канторі сантехником, газівником, а пізніше на різних будівельних майданчиках спеціалістом з оздоблювальних робіт. Навіть знаходячись на значній відстані, ніколи не забував про рідних і завжди по-можливості допомагав їм матеріально.
Після початку повномасштабного вторгнення, рятуючись від вибухів, повернувся з дружиною Світланою і донькою Кірою до батьківської хати. Звідси по мобілізації пішов захищати свою Батьківщину в квітні 2024 року. Служив навідником 1-го взводу 2-го танкової роти 2-го танкового батальйону військової частини А4594. Навчався у Німеччині на навідника танка. Під час бойових дій виявляв мужність і героїзм, отримав дві контузії, наслідками яких були постійні проблеми зі здоров’ям, але він все одно продовжував захищати Батьківщину. За більш ніж півроку військового життя він побачив чимало… Про що не говорять, а тихо плачуть… Життя військовослужбовця обірвалося 17 січня в районі населеного пункту Котлине Донецької області під час виконання службових обов’язків.

Про Олега Олексійовича в селі відгукуються лише з добром. Кажуть, він був спокійним, щирим, завжди допомагав при потребі, нікому не відмовляв, мав золоті руки. Був не лише справжнім патріотом, мужнім воїном і відданим сином України, але й людиною, яка понад усе цінувала свою сім’ю. Він дуже любив свою дружину та донечку, шанував матір і батька, цінував брата. Для багатьох він був взірцем людяності, доброти й турботи. Тому й провести таку щиру людину, вірного захисника в останню путь, віддати останню шану оборонцю прийшли рідні, близькі, друзі, представники влади та жителі громади. Прощалися зі сльозами на очах, скорботою та болем від непоправної втрати.

Чин поховання Героя розпочався з заупокійної служби біля його будинку. Далі траурна процесія вирушила до центру села, де відбувся мітинг-прощання із Олегом Шарком. Сумно линула тужлива пісня «Пливе кача». Небо, затягнуте важкими хмарами, мріячіло дрібною мжичкою… Здавалось, навіть природа плакала за таким ще молодим чоловіком, життя якого обірвав ворог. Йому назавжди 41…

Цей день ніколи не зітреться з нашої пам’яті, залишившись скорботним спомином про втрати, які понесла з собою у небуття війна. Сьогодні сумуємо і плачемо усі, бо втратили хороброго та мужнього воїна. Наш Захисник показав нам приклад справжнього патріота, приклад хоробрості і відваги, він чесно і до кінця виконував свій обов’язок воїна і громадянина, віддавши своє безцінне життя за вільне майбутнє у Незалежній Україні. Про це говорили на мітингу ведучі Наталя Кордонська та Оксана Асаула. З їх вуст пролунав авторський вірш односельчанки Раїса Вжещ, присвячений загиблому Герою.

Яким був за життя загиблий Герой і яка це велика втрата, гооврила у своєму виступі староста Слободо-Підлісівського старостинського округу Аліса Барновега:
– Повернувся «на щиті» наш земляк Олег Шарко, солдат ЗСУ, який загинув на Донеччині. Вся громада висловлює сердечне співчуття батькам, дружині, доньці, брату. Ми розділяємо ваше горе і низько вклоняємося вам за те, що виростили, виховали такого сина – українського патріота, незламного Героя України, доброго і світлого душею, енергійного, чесного і відвертого, який був готовий у будь-який час прийти на допомогу слабшому. Бракує слів, щоб передати душевний біль, бракує сліз, щоб виплакати це горе, цю непоправну втрату. Олеже! Ти охороняв наш спокій, наш сон, ти охороняв наші світанки і блакитне небо, ти захищав кожного з нас, ти захищав незалежну, вільну Україну. Ти – янгол-воїн, який з небес буде продовжувати захищати нас. У наших серцях, у нашій пам’яті ти, Олеже, навічно залишишся незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним воїном України. Вічний спокій твоїй душі. Вічні і світла пам’ять і Царство Небесне!

Зі словами глибокої скорботи, сердечного співчуття і безмежної вдячності до рідних Воїна звернувся Ямпільський міський голова Сергій Гаджук:
– Дорогі жителі Придністрянського, земляки, українці! Загинув справжній патріот, вірний захисник України. Таким він назавжди залишиться у пам’яті жителів нашої громади, а його ім’я навіки буде взірцем мужності та патріотизму. Клята війна відібрала найдорожче – молоде життя. Ніхто і ніколи вже не поверне матері сина, дружині – чоловіка, доньці – батька. При кожній звістці, що загинув воїн, стискається серце і болить душа. З 24 лютого 2022 року наша держава, ми з вами, почали зустрічати на колінах наших полеглих захисників. Сьогодні ми проводжаємо 108-го Героя нашої громади. Високу ціну платимо за волю… Все більше душ відходить в небеса. Ми проводимо в останню земну дорогу нашого Героя Олега. Тепер на цьому святому місці у с.Придністрянському спочиватимуть два Воїни – Олег Шарко і Іван Ліщинський. Проходячи повз, вклоніться, подякуйте за те, що на нашій землі немає рашистського чобота! Цим нелюдам, що напали на нашу державу нема і не буде прощення ніколи! Ми не пробачимо жодної сльозинки матері, батька, дружини, дитини, брата! Тому що вони забрали майбутнє. Слава і безмежна вдячність нашому Герою Олегу! Слава воїнам ЗСУ! Слава Україні! – сказав очільник громади.

Про те, що велике горе об’єднало усю громаду, говорила Світлана Коцюрба, класний керівник Олега Шарка:
– Загинув ще один учень нашої школи. Важко усвідомити, що ще нещодадво бачив людину, розмовляв з нею, а вже сьогодні її немає. Добрий син і брат, люблячий чоловік і батько – таким знали ми усі нашого Олега. Пам’ятаю його як душу компанії. Він любив майструвати техніку, захоплювався спортом. Завжди йшов до своєї мети, отож з усіх змагань привозив грамоти. Щирий, душевний, завжди допомагав своїм товаришам. Згадую 10-літню зустріч випускників, на якій був Олег. Усі писали записки, яким би хотіли бачити своє майбутнє. Олег сказав: «Щоб ми зустрілись через 10, а потім через 20 років таким дружним класом. Після Перемоги ми зберемось усім класом обов’язково. Але Олега не буде з нами. Але ми завжди будемо його пам’ятати і шанувати за подвиг. Земля пухом, Царство Небесне і Вічна Пам’ять тобі, наш Герою! Дякуємо, що захищав нас і всю Україну.

Як добру, гарну людину згадувала полеглого і його однокласниця Лілія Придиус. Говорила про велике горе від непоправної втрати дорогої людини: однокласника, друга дитинства.
– Добрий, щирий, він мав неординарний розум, націленість на результат, життєву хватку. Вмів з усіма налагоджувати міцні, довготривалі стосунки, засновані на доброзичливому і доброму ставленні. Він завжди допомагав, чим міг, його особистість значима для нас. Ми раді, що ти був у нашому житті. Пам’ятаємо, любимо, сумуємо…

– Воїн Олег віддав своє життя, щоб була Україна, щоб діти ходили до школи, а ми на роботу. Щоб нащадки не знали цієї страшної війни, а український народ продовжував жити. Сьогодні важко родині, яку ми маємо підтримати, але треба пам’ятати, що Олег — воїн добра та світла. Низько схиляємо голови перед цим святим чоловіком і щиро співчуваємо родині. А жити треба! Заради пам’яті всіх воїнів, які віддали своє життя за кожного з нас, за свою землю, мову, за Україну, — сказав у прощальній промові отець Василь.

Рідні, близькі, друзі та побратими, ясі присутні на траурному мітингу вшанували хвилиною мовчання пам’ять Олега Шарка, полеглих земляків та усіх Захисників і Захисниць, які пожертвували своїми життями, щоб завтра для нас знову настав новий день.

Поховали Героя на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями під трикратний стрілецький салют. Вже п’ятий прапор замайорів над могилами полеглих Героїв – уродженців Слободо-Підлісівського старостинського округу. Військовий вручив Державний стяг, який почесна варта зняла з труни загиблого, його дружині Світлані Вікторівні.

Вічний спокій захиснику! Вічна шана та слава! Нехай світла пам’ять про Олега Олексійовича Шарка буде сильнішою за смерть і назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, колег, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Низько схиляємо голови у глибокій скорботі. Схиляємо голови в скорботі та вдячності. Герої не вмирають — вони живуть у наших серцях і стають ангелами-охоронцями України.

В останню путь ми тебе провели,
Попрощались з тобою, герою…
Ти в серцях будеш жити завжди,
Вічна пам’ять! Хай Бог упокоїть!

«Ямпільські вісті» висловлюють найщиріші співчуття дружині, доньці, батькам, близьким, друзям, бойовим побратимам та всім, хто знав Олега Олексійовича. Розділяємо ваш біль і молимося за спокій його душі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Царство небесне твоїй душі, Захиснику!