💔Сьогодні, 25 січня, минають другі роковини від дня загибелі КУЗЬМІНА Анатолія Анатолійовича. Два роки пекучого болю та незагоєних ран…

Анатолій Кузьмін. Надійний. Добрий. Лагідний. З військовим позивним “Кузя”. То від прізвища. А від побратимів мав інший позивний – “Заспокійливе”. Бо, мабуть, посеред щоденних втрат, надлюдських зусиль та болю, вмів заспокоїти, залагодити, зняти смертельну втому. Лагідний за характером, а насправді, був міцним, як молодий дуб. Тому і був навідником-артилеристом.

10 травня 2022 року Анатолія мобілізували. Спочатку тримав оборону на північних кордонах, а потім поїхав до Польщі. Пройшов двотижневе навчання, без військової освіти швидко опанував незнайому йому техніку.

Телефонував вечорами дружині Юлі і розповідав, як добре живуть закордоном, тішився їх побутом, природою, але найбільше линув думками в Україну – додому, до сім’ї, до синочків. Найменшому Сашкові, татової копії, щойно виповнився один рочок, а старшому Нікіті, з такими розумними очима та ніжною, як у мами усмішкою – 10.

Він мріяв про власний будинок, з великим гаражем. І щоб на подвір’ї бігали його щасливі діти. Але замість мирних мрій, йому довелося стримувати ворожу навалу. Воював в самому пеклі – на Донеччині.

Зранку 25 січня він ще розмовляв з дружиною. Був втомлений, але задоволений від вдало виконаного бойового завдання. Казав, що то подарунок Президенту на його День народження. А вдень його не стало. Під Торецьком ворожий снаряд обірвав молоде життя…

Вчора біля Стели пам’яті відбувся Реквієм пам’яті. 🥀🕯У роковини смерті схиляємо голови перед пам’яттю справжнього Героя.

Вшануймо загиблого Воїна хвилиною мовчання та згадаймо його душу у молитві🙏.

Світла пам’ять! Низький уклін і вічна слава Герою!