27 лютого 2025 року – день, сповнений болю та водночас глибокої гордості. У селі Бережці на Волині відбулася церемонія вшанування пам’яті Владислава Богомаза – молодого героя, який віддав життя за Україну. Рідні, друзі, односельці, вчителі та волонтери зібралися, щоб віддати шану його подвигу. Цього дня, рік тому, серце Владислава перестало битися внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання біля села Іванівське Бахмутського району. Владиславу було лише 24 роки, але він назавжди залишиться в пам’яті як справжній герой.

На фасаді Бережецької гімназії, де навчався Владислав, було урочисто відкрито меморіальну дошку. Вона стала символом відваги, самопожертви та безмежної любові до Батьківщини, нагадуючи теперішнім і майбутнім поколінням про його подвиг. Відкриття меморіальної дошки – це не просто данина пам’яті, це вшанування Героя, який віддав своє життя за незалежність України.

Владислав народився у селі Висоцьк. Після закінчення школи в Бережках він навчався у професійно-технічному училищі №22 в Лукові, а потім працював за кордоном. Захоплювався природою, любив риболовлю, мріяв про щасливе майбутнє. Проте війна змінила його плани, змусивши обрати шлях захисника.

У 2020 році Владислав підписав контракт із Збройними Силами України та став військовослужбовцем 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Його професіоналізм, сміливість та відвага швидко здобули визнання серед побратимів. Він був водієм-механіком самохідного артилерійського взводу та брав участь у багатьох важливих бойових завданнях.

З початком повномасштабного вторгнення Владислав залишився в строю, демонструючи неабияку мужність та відданість Україні. Брав участь у визволенні Вознесенська, Ізюма, Кліщіївки. За проявлені хоробрість та професіоналізм Владислав отримав відзнаку “Сталевий хрест”. Його героїзм та самовідданість стали прикладом для багатьох.

27 лютого 2024 року, поблизу села Іванівське Бахмутського району, Владислав загинув під час виконання бойового завдання, перевозячи своїх побратимів. Ворожа ракета влучила в його машину… Відважний воїн загинув, але врятував життя інших. Його останній подвиг став символом справжньої мужності та героїзму.

Цей рік був сповнений болю для всіх, хто знав Владислава. Але пам’ять про нього живе – у серцях рідних, у спогадах друзів, у пам’ятниках та меморіальних дошках. Його ім’я назавжди вписане в історію України.

На церемонії відкриття меморіальної дошки зібралася вся громада. Рідні, друзі та односельці згадували Владислава як сміливу, добру та відповідальну людину, справжнього патріота. Перша вчителька Валентина Гарбар, перша заступниця сільського голови Галина Федончук, волонтер Андрій Дем’янчук та дружина зниклого безвісти військовослужбовця Тетяна Римша у своїх виступах говорили про його силу духу, відданість Україні та незламність характеру.

“Владислав був не просто учнем, він був прикладом справжньої мужності. Сьогодні ми відкриваємо цю меморіальну дошку, щоб його ім’я назавжди залишилося в пам’яті майбутніх поколінь”, – зазначила його перша вчителька Валентина Гарбар. Її слова віддзеркалюють загальну думку громади про Владислава як про Героя.

Після завершення урочистостей усі присутні переглянули короткий відеофільм про життя Владислава, який підготували працівники гімназії. Відео містило кадри з дитинства, шкільних років, військової служби – живі миті, що назавжди залишаться у спогадах тих, хто його знав. Фільм став ще одним свідченням його героїчного життя.

Окремо відбулася благодійна ярмарка, організована кулінарним батальйоном. Зібрані кошти (17 600 грн.) були передані на потреби військових, що демонструє єдність та підтримку українського народу. Щира подяка жителям с.Бережці за продукти та гроші, передані кулінарному батальйону для наступної випічки.

Особливо зворушливим моментом стало вручення матері Владислава Олександрі пам’ятної папки першокласника, у якій понад 20 років зберігалися його перші прописи та малюнки. Завідувачка гімназії Олена Собчук передала цей дорогоцінний спогад, що символізує незгасаючу нитку зв’язку між минулим та сьогоденням.

Цей день залишиться в пам’яті кожного, хто був присутній на церемонії. Владислав Богомаз – не просто ім’я на меморіальній дошці. Це символ незламності, самопожертви та великої любові до рідної землі. Його подвиг надихає та зміцнює віру в перемогу.

Він захищав нас. Тепер ми повинні берегти пам’ять про нього. Герої не вмирають…