ШЕВЧЕНКОВІ ЗАПОВІТИ

Так багато пишно та ошатно вдягнених людей у піднесеному настрої востаннє я бачила тільки на Параді Незалежности в Києві. А ми от разом із Альона Хаврел за дорученням сільського голови Ротмістрівська СТГ на Канівщині, і тут сьогодні без ліку окрилених тарасовим словом людей з усієї області і не лише.

Сьогодні, 22 травня, минуло вже 163 роки від дня перепоховання праху нашого великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. Із того приводу і зібрались.

«Якщо вже не судилося жити в Україні, то нехай хоч мої кістки тут лежать», – казав Шевченко у свій останній день життя, 9 березня 1861. У ніч перед смертю поет майже не спав, а близько 5 ранку, випивши чаю, забажав спуститися до своєї майстерні. Зробивши це, упав і вже не піднявся… Протягом трьох днів після смерти тіло Тараса Шевченка тримали у церкві Академії мистецтв. Труну з тілом поета на Смоленське кладовище Петербурга несли студенти. У травні 1862 року, після того, як 58 днів прах Шевченка перебував у осоружній росії, його домовину, згідно із заповітом, було перевезено до України: спочатку до Києва, а вже затим – у Канів, на Чернечу гору. Мрія поета здійснилася.

Пам’ятаємо і виконуємо заповіт Кобзаря:

Свою Україну любiть;
Любiть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа молiть.

Тож допомагаймо Армії та любімо свою Україну!

#переможемо