Земельна реформа: чому селяни не стали господарями ?
Українська армія в безкомпромісній війні відстоює нашу державу, нашу землю і право на існування української нації. Армія не може вести бойові дії без народної підтримки, без поповнення, без мобілізації. В той же час сотні тисяч селянських синів, споконвічних захисників своєї землі, працює за кордоном. Наші діди виїздили за кордон, аби заробити гроші, повернутись і купити землю. Наші батьки відстоювали свою землю із зброєю в руках, а їх внуки, отримали землю, але не стали на ній господарями.
Тож з питанням, чому селяни не стали господарями своєї землі, я звернувся до керівників району кінця 1990р – початку 2000-х років і до селян – фермерів. Районом тоді керували досвідчені організатори сільського господарства, які до того пройшли свій трудовий шлях від рядового спеціаліста до керівника.
Кравець Василь П., ексголова Кременецької РДА і Тернопільської обласної ради: «Реформування аграрного комплексу почалося разом з будівництвом держави. Розвалився радянський союз, стала незалежною Україна і ми не знали, як до неї приступити, так і не знали, як приступити до землі, що нам дісталась. Не сформоване земельне законодавство, правова необізнаність селян, невизначеність з майнових питань, диспаритет цін не сприяло формуванню сімейних і фермерських господарств. Колгоспник працював на чужій йому землі, одержував зарплату і ні за що не відповідав. З отриманням землі у власність, потрібно було брати на себе відповідальність і за землю і за свою сім’ю. На це не всі були готові. Багато селян, не маючи уявлення про життєву цінність землі, продали її просто за кілька сотень доларів, або здали в оренду агрохолдінгам, які нещадно її експлуатують.»
Заєць Володимир Я., заступник голови райдержадміністрації, директор КСП «Ранок»: «Не було державної підтримки сільського господарства, не було довготермінового кредитування. Влада не знала, що робити з колгоспами, що розвалювались. Мені довелось вивчати досвід Польщі, де землю повернули в першу чергу її колишнім власникам, а тоді створили фермерські господарства. Польські фермери отримували на придбання техніки довготермінові кредити до 30 років під 3-5%, а українські – лише на рік і то під 25% річних. Техніку польського виробництва продавали своїм фермерам із 50% скидкою. Коли я очолив збанкрутілий радгосп, не було ні фінансової підтримки, ні кредитування. Кілька років борсалися з боргами, збитками і вимушені були розпаювати господарство. Біля 50 селянських сімей відділились, забрали свої земельні і майнові паї і стали господарювати самостійно, решта селян здали свої паї в оренду.
Мидлик Ростислав В., батько двох синів, один з них, Ярослав, загинув на фронті, заступник голови Кременецької райради, поділився своїми роздумами: « Процес реформування в сільському господарстві розтягнувся більше як на 10 років. За цей час колгоспна техніка, яка виробила свій амортизаційний термін, була, або списана, або розпайована, або розкрадена. Фактично, коли селянам наділили землю, її вже не було чим засівати і чим збирати. В Гаяхі було кілька ентузіастів-трактористів і комбайнерів, які своєю технікою ледве встигали обробляти присадибні ділянки односельців, а розпайовані поля стояли пусткою. Подорожчало дизпаливо, добрива. Якщо на початку реформи можна було купити за 1л молока 3л дизпалива, то в час її апогею – лише 0.5 л дизпалива,а за сто літрів бензину, треба було продати стокілограмового бичка. І сьогодні проблема з обробітком землі, бо не має запчастин до колишньої техніки.

Остапчук Степан О., начальник управління сільського господарства, директор комбінату хлібопродуктів: «На зорі незалежності України не було державної політики в реформуванні колгоспів. Земельні паї дуже малі, які не можуть забезпечити достаток сучасного селянина. Треба було працювати з людьми, об’єднувати їх в кооперативи, селянські і фермерські господарства на базі ферми, майстерень, трактора. Тоді і селяни мали б роботу і трималися своєї землі. В Сапанові є кілька господарів, які мають по 5-8 га ріллі, своїх і батьківських паїв. Вони забезпечують собі нормальне життя, але це їм достається важкою працею. А літні люди уже не можуть дати ради навіть присадибним ділянкам.»
Борак Анатолій І., фермер с. Н. Кокорів, ексдепутат районної ради кількох скликань. Йому, молодому, амбітному спеціалісту Кременецького управління сільського господарства пощастило побувати на стажуванні в німецького фермера. Виїхав з Української РСР, а повернувся уже в незалежну Україну. То ж вирішив створити фермерське господарство в рідному селі. При майновому розділі колгоспу отримав трактор. Це стало початком їх сімейної і самостійної, важкої але успішної сільськогосподарської діяльності. Зараз Бораки орендують і обробляють землю більше 600 га землі односельчан, утримують 100 голів ВРХ. Зайнято в них на постійній роботі 20 працівників. Не стоять осторонь соціальних проблем села. Надають допомогу школі, дитсадку, ЗСУ. «Я щасливий від того, що вся моя сім’я працює на землі моїх дідів, що я даю роботу своїм односельцям і маю можливість їм допомагати. В 2000 роки фермерами могли стати і механізатори, і тваринники, і шофера – найбільш забезпечена і вміла частина колгоспників, але не було державної підтримки.»
Фермер із села Великі Бережці Віталій Гах, головний інженер – механік колгоспу, спадковий селянин, згадує: «Кінець 90-х років був дуже важким для сільськогосподарської галузі і став кінцем для колгоспів. Селяни були в розпачі. Землю отримали, але не засіяна земля не годує. Сотні гектарів облогували, заросли молодим лісом і бур’янами. Треба було проявити мужність, щоб зайнятись фермерством. Починав у 2000 році з 50 га, а зараз господарюю на 1300. Односельці мені повірили, дали свої паї в оренду і я цієї довіри не маю права втратити. 14 механізаторів і шоферів мають постійну роботу. Всім допомагаю чим можу, чи то обробити огороди, завантажити і вивезти в поле гній, чи привезти дрова з лісу…»
Володимир та Оксана Тарасюки, селянське господарство в с. Кушлин: «Ми побрались з Володимиром після його повернення з афганської війни. – згадує Оксана. – Взяли свої і батьківські паї, почали будуватись і землю обробляти. Було дуже важко. На все потрібні кошти. Їздили на заробітки в Польщу, Німеччину, але повернулись, бо любимо свою землю і своє село. Якщо заробітчани збирали гроші на машину, то ми збирали на трактор. Тепер стали на ноги. Утримуємо корів, маємо надійний збут молока. Однак, тарифи на електроенергію, ціни на пальне з’їдають наші доходи. В 2022 р за 1 кг кукурудзи нам заплатили по 7 грн, в цьому році по 5, а ціна дизпалива зросла.»
З 1991 по 2001роки Верховною Радою України, Президентом прийнято ряд Законів і Декретів про форми власності на землю, про реформування аграрного сектора економіки, створено Земельний кодекс України, згідно яких селянам безоплатно повернули землю у приватну власність, відібрану у них під час колективізації. Земля має належати тим, хто її обробляє! Указ Президента № 62 від 29 січня 2001р, який вимагає захистити майнові права селян і утвердити статус селянина – реального господаря на землі, не був підкріплений ні матеріально, ні фінансово. Реальним господарем може стати селянин, який має стартовий капітал, техніку для обробітку землі, міцну працездатну сім’ю, відповідну освіту і досвід роботи. Життя показало, що таких селян не так і багато. Протягом 2000-2002 років в районну Земельну конкурсну комісію звернулось лише 12 громадян із заявами про виділення земельних ділянок для ведення селянсько-фермерських господарств. На жаль, з розвалом колгоспів сподіване покращення життя повернулось тотальним безробіттям, зубожінням і демографічною кризою. За переписом 2001р населення в районі зменшилось на 4,6 тис. чол., або 6%. Більше половини селян були не працездатні. Тисячі молодих людей, потенційних господарів, віком 30-49 років емігрували.
Від збанкрутілих колгоспів в спадок колгоспникам залишились лише пусті тваринницькі приміщення Все майно пішло на погашення боргів. Позбавлені відповідної техніки і коштів для її придбання, селяни не мали можливості обробляти отриману землю і користуватись її плодами. Юридично стали власниками землі, але не стали її господарями. В 2003 році в Кременецькому районі облогувало 21,2 тис. га, або 42% ріллі. Держава повинна була забезпечити селянина пільговими кредитами, лізинговою технікою, аби він міг обробити отриману у власність землю. Безвихідність кинула селян в обійми агрохолдінгів, що призвело до концентрації землі до небачених розмірів, з негативними соціальними, економічними, екологічними і політичними наслідками. З 2024р повністю запрацював ринок землі, але як і 20 років тому, так і тепер, держава не створила Земельний банк та економічних передумов для купівлі селянами землі, для розвитку селянських і сімейних фермерських господарств європейського типу. В Тернопільській області вижило 1074 фермерських господарства середнім розміром до 100 га, що обробляють лише 20% всіх сільгоспугідь. Російська агресія ще більше погіршила соціально – економічний стан на селі і не сприяє справедливому завершенню земельної реформи. Україна у важкій виснажливій війні, не має коштів на реформування в сільському господарстві, тому необхідно заборонити ринок землі для юридичних осіб до того часу, поки селянські сини не повернуться з війни.
Мирослав Ярий