Великдень – час духовної підтримки для родин загиблих воїнів. Саме в цей період, коли християнський світ святкує Воскресіння Христове, особливо важливо підтримати тих, хто переживає втрату близьких. Трускавецький міський центр соціальних служб організував духовну прощу до села Страдч для родин загиблих та зниклих безвісти військовослужбовців.

[…]

Нещодавно відбулася духовна проща, що стала цілющим джерелом для родин загиблих та зниклих безвісти воїнів з Трускавецької громади. Це паломництво було організовано напередодні Великодня, коли серця сповнені надією на воскресіння та духовне оновлення. У час скорботи важливо знайти місце для зцілення та підтримки, і саме такою підтримкою стала проща до святині Страдч.

Під керівництвом директорки Центру, депутатки Трускавецької міської ради Надії Онаць, родини вирушили до місця, де знаходиться Храм Успення Пресвятої Богородиці, чудотворна ікона, печери XI століття та Хресна дорога. Страдч – це місце, яке просякнуте молитвою, пам’яттю та мученицькою кров’ю, де колись загинули монахи та святі новомученики УГКЦ. Символічно, що саме сюди приїхали ті, хто втратив своїх синів, чоловіків, братів, адже Герої, яких вони оплакують, віддали своє життя заради ближніх, заради України.

Духовна проща була наповнена молитвою та спокоєм. Паломників супроводжував отець Василь Нестер із церкви Пророка Іллі м. Трускавець. Перед Божественною Літургією віряни приступили до Сповіді. Після молитви в церкві пройшли Хресну Дорогу, що має статус Єрусалимської. Біля кожної стації лунали сльози, щирі слова до Бога, прохання про упокоєння душ загиблих Захисників. Особливо перед Великоднем біль втрати загострюється, але саме в Страдчі цей біль набуває іншого звучання – його огортає молитва і надія.

Родини просили для своїх Героїв Царства Небесного, просили прощення, просили сили жити далі. Віра в те, що їхні воїни вже з Господом, додавала сили. Проща завершилась відвідинами стародавніх печер, що стало ще одним кроком до внутрішнього миру та духовного єднання з тими, кого вже нема поруч фізично.

Сьогодні, коли війна забирає найдорожчих, духовна підтримка – це не розкіш, а необхідність. Турбота про родини загиблих – святий обов’язок кожного з нас. Такі ініціативи, як ця проща, показують: ми не забуваємо, ми поруч, ми вдячні. Кожна сльоза – це частинка загальнонаціональної втрати, але водночас – і частинка сили. Бо народ, який здатен гідно вшановувати своїх полеглих, – непереможний. Прощі, як ця, єднають. Тут самотність відходить, а біль народжує нову надію. Тут любов перемагає смерть. І саме в цьому – справжнє воскресіння.