Сьогодні верховинці віддали останню шану полеглому Герою, жителю с.Гринява Білоберізької ТГ , солдату МОКАНЮКУ Роману Юрійовичу.

Народився Роман в с. Устеріки 3 травня 1983 року у багатодітній сім’ї. З 1989 року по 1998 рік навчався в Устеріківській ЗОШ І-ІІ ступенів. Далі продовжив навчання в Красноїльській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи здобув професію водія. Всі, хто знав Романа, пам’ятають його завжди усміхненим та жартівливим хлопцем, який був душею компанії.

Понад 10 років був активним учасником колядницької партії села Устеріки.

Одружився Моканюк Роман у 2011 році з Федорчук Русланою із села Гринява. Разом народили сина Миколку, який цього року закінчив 4 клас. Спільно виховували синів Руслана та Миколку. Деякий час проживали в рідному селі Романа. Згодом переїхали до Гриняви.

Роман був чудовим майстром та господарем. Так складалися життєві обставини, що їздив на заробітки за кордон. Працював верстатником на лісопереробному підприємстві. Радо відгукувався на заклик про допомогу. В будь-якій ситуації не залишався байдужим. Мав чудове почуття гумору.

3 березня 2024 року був мобілізований. Виконував обов’язки стрільця-помічника гранатометника 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 11 штурмової роти 4 штурмового батальйону військової частини А4010.

Загинув МОКАНЮК Роман Юрійович 29 травня 2024 року на Бахмутському напрямку в результаті ворожого мінометного обстрілу, гідно виконуючи свій обов’язок. Залишився вірним присязі, беручи участь в обороні держави та стримуванні збройної агресії ворога.
Турботливий батько, люблячий чоловік, вірний друг та побратим, – таким Роман залишиться в пам’яті близьких та рідних.

В ці скорботні дні висловлюємо щирі слова співчуття дружині Руслані , синам Русланові та Миколці, рідним та близьким Захисника, який віддав життя за Україну. Сумуємо разом із Вами, підтримуємо в годину скорботи.

Вічна і світла пам’ять Герою!
Герої не вмирають!