Війна забрала Вадима Среднього

На жаль, війна в Україні продовжує забирати найкращих синів та дочок нашої землі. Ця жорстока війна з російським агресором, яка не має виправдань, щодня нагадує нам про трагічні втрати. Сотні тисяч наших воїнів героїчно стримують російську навалу, але ціна цієї боротьби надзвичайно висока. Сьогодні ми згадуємо Вадима Олексійовича Среднього, який віддав своє життя за свободу та незалежність України.

10 квітня 2025 року, після отримання важкого поранення внаслідок танкового обстрілу біля населеного пункту Журавлівка, помер гранатометник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А7290, солдат Средній Вадим Олексійович. Вадим проходив лікування у військовій частині А3306, але його життя обірвалося.

Вадим народився 12 січня 1988 року в місті Лозова. З дитинства Вадим був розумним та допитливим хлопчиком, завжди прагнув нових знань та відкриттів. У 1994 році він пішов до першого класу Лозівської ЗОШ №10. Згодом родина переїхала до села Світловщина, і з четвертого класу Вадим продовжив навчання у Катеринівській ЗОШ, яку закінчив у 2005 році. У шкільні роки Вадим виявляв інтерес до різних предметів, особливо до історії та літератури.

Однокласники згадують Вадима як ввічливого, щирого та доброзичливого товариша, який завжди був готовий прийти на допомогу. Він мав велике серце і завжди підтримував своїх друзів. Вадим дуже любив читати, особливо історичні романи, які розширювали його кругозір. Вдома у нього була велика бібліотека. Крім того, він захоплювався комп’ютерною технікою, що свідчило про його інтерес до сучасних технологій.

Після закінчення Харківського машинобудівного коледжу у 2008 році Вадим працював токарем на Харківському електромеханічному заводі. Ця робота дала йому досвід та навички, які стали в нагоді в подальшому житті.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, Вадим без вагань став на захист Батьківщини. 25 лютого 2022 року він приєднався добровольцем до лав Лозівської територіальної оборони, демонструючи свою відвагу та патріотизм. Він розумів, що захист країни – це святий обов’язок.

За час служби Вадим брав участь у найважчих боях на різних напрямках. Він пройшов через вогонь і воду, демонструючи мужність та стійкість. За проявлену відвагу та героїзм Вадим Олексійович був нагороджений медаллю «За відвагу», медаллю «За участь в боях «Бахмутський рубіж», а також відзнакою Міністра оборони України «За поранення». Ці нагороди – визнання його заслуг перед Україною.

Вадим мріяв про мирне життя у вільній країні, де пануватиме спокій та злагода. Він мріяв розділити це життя з рідними та дорогими серцю людьми. Він був щасливим у стосунках із коханою дружиною Оленою та її двома доньками. Вадим був люблячим і турботливим сином для своєї мами Ольги. У нього було багато планів на майбутнє, які, на жаль, не судилося втілити в життя.

Вадим назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів та побратимів. Його героїзм та самовідданість будуть прикладом для наслідування. Вічна пам’ять та слава Герою!