Удар по Сумах — ще один страшний доказ того, що росія веде війну не з армією, а з усіма українцями. Їм не важливо, хто перед ними — дитина, пенсіонер, волонтер чи військовий. Їхня ціль — знищити все українське. Вдарити туди, де найбільше життя, руху, радості. Саме тому ракета летить не на фронт, а на площу, в автобус, у концертну залу, на дитячий майданчик.

Ми маємо припинити шукати внутрішніх винних у тому, що країна-терорист щодня атакує наші міста. Не варто запитувати, чому в місті були військові. Вони там тому, що фронт сьогодні — всюди. У прифронтових містах не існує чіткого поділу на військових і цивільних. Усі ми — мішені, і водночас усі ми — частина оборони.
Військовий у формі в автобусі чи у дворі — не причина для російського удару, а доказ того, що країна бореться. Люди в пікселі — це наші сусіди, друзі, родичі, які вчора ще ходили з нами в магазин, а сьогодні стали на захист громади. Їхня присутність — це не загроза, а надія.
Ми не маємо дозволити ворогу посіяти сумніви між нами. Ми не маємо давати шансів на розкол. Усі, хто живе, працює, бореться і виживає в умовах війни — разом. І тільки разом ми зможемо вистояти.

Тому прошу: замість того, щоб шукати “не тих” у себе, давайте спрямовувати енергію на підтримку ЗСУ, допомогу постраждалим, фіксацію злочинів ворога. Бо це війна за наше виживання. І перемогти ми можемо тільки як єдине ціле.