ПОВАЖНА НІЖИНКА ТЕТЯНА ПОСТОВАЛОВА НЕ ПЕРЕСТАЄ МРІЯТИ, ОПАНОВУЄ КОМП’ЮТЕР І НОВІ ТЕХНІКИ ВИШИВАННЯ

На Великодні свята у Ніжинській центральній бібліотеці запрацювала виставка робіт творчих ніжинців. Серед них – і вишивані речі, авторкою яких є Тетяна Емілівна Постовалова.

Журналіст Nizhyn Post була приємно вражена побаченим і вирішила поспілкуватися з цією поважною пані про її захоплення.

“Те, що Ви побачили на виставці, лише незначна частина з мого творчого доробку. Я відібрала декілька рушників на Великодню тематику. А взагалі їх у мене дуже багато. Чимало своїх робіт я роздарувала”, – розпочала розмову талановита майстриня.

Виставка у центральній бібліотеці – перша для Тетяни Емілівни, що представлена на широкий загал. Раніше її роботи могла бачити лише маленька аудиторія: колеги (тепер вже колишні) та студенти Ніжинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Марії Заньковецької, колективи Липіврізької та Крутівської шкіл. Чому так? Бо раніше бракувало часу. А ще пані Тетяна – надто скромна людина. Лише зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, пристала на пропозицію бібліотекарів взяти участь у виставці творчих робіт.
На зустріч із журналістом майстриня принесла шматочок полотна, де представлені різні види вишивки.

“Я вишиваю і бісером, і хрестиком, залюбки опановую і нові техніки. Приміром, ось – мережка через чисницю, а ось – ляхівка. А ще є солов’їні вічка, лиштва (пряма гладь), курячий брід, цеглинки”, – вводить у курс справи Тетяна Емілівна.
Далі майстриня показує фото своїх робіт на мобільному телефоні: “Це мішечок для лаванди, а цю обкладинку я вишила для книги рецептів; цю роботу я подарувала, а цю можете побачити на виставці. Дуже люблю вишивати квіти. А ще навчилася робити з фетру новорічні іграшки…”

У творчому доробку Тетяни Емілівни – рушники, вишиті бісером ікони, серветки, наволочки. Скільки їх – не перерахувати! І кожна робота по-своєму унікальна.
А от сорочки – поки у проєкті. Для цього потрібні час та неабияке натхнення. Така робота потребує надмірної посидючості та уваги. Тому для неї потрібно підготуватися морально. Хоча одну сорочечку для хлопчика на замовлення майстриня все ж таки вишила.

Показуючи фото, пані Тетяна вправно користується смартфоном. Так-так, не дивуйтеся: попри поважний вік пані Тетяна чудово справляється не тільки з полотном та голкою, а й з гаджетами. Наприклад, їдеї, схеми для роботи бере в журналах і в Інтернеті. А потім працює, підглядаючи у телефон.
“Я все життя вчуся. Опанувала комп’ютер. Мене захоплює щось нове. Якщо людина перестає мріяти і пізнавати, то вона занепадає духом і швидко старіє. Цьому я навчилася на прикладі чоловікового батька Кирила Гнатовича Турчина. Йому було 96 років, і він мріяв відсвяткувати 100-річний ювілей разом з дітьми, онуками, невістками. Такі бажання, жага до життя спонукають рухатися далі”, – зазначає героїня нашої оповіді.

Вміння вишивати передалися пані Тетяні від бабусі та матері. Бабуся Марія Павлівна була родом з Вінничини. Дідусь Альберт Михайлович Клеман – словак. Потрапив в полон в Україні під час Першої світової війни. Звільнившись з чеської колонії, в Одесі зустрів дівчину Марію, яка згодом стала його дружиною. Молодята переїхали до Ніжина. Тут в них і народився син Емілій – батько нашої героїні.

Мама Лідія приїхала з Донбасу до Ніжина за направленням. Місто вразило її високими деревами, чималою кількістю церков і щирістю: було саме свято Маковія, і люди йшли до храмів з маками та польовими квітами. Лідія Іванівна працювала викладачкою в Ніжинському фаховому училищі культури та мистецтв імені Марії Заньковецької. І теж гарно вишивала.

Від бабусі Тетяні Емілівні дістався тільки фрагмент рушника. Його внучка береже як сімейну реліквію. Бабуся мріяла, щоб її поховали в українській сорочці. Але тоді не було потрібних ні тканин, ні ниток.

З часом Тетяна Емілівна відтворила фрагмент бабусиного рушника. Але такий візерунок більше не траплявся майстрині у житті.
“Спочатку мої роботи були недосконалими, а тепер намагаюсь, щоб навіть зворотній бік теж був ідеальним”, – каже майстриня. Сьогодні пані Тетяна не уявляє себе без улюбленого захоплення, але протягом певного часу вона не вишивала…

Тетяна Емілівна закінчила Харківський інститут культури за спеціальністю бібліотекар-бібліограф. Викладала бібліотечні дисципліни в Ніжинському фаховому училищі культури та мистецтв імені Марії Заньковецької, в тому числі навчала студентів етиці поводження з читачами.
За 42 роки чимало ніжинських бібліотекарів пройшли через її руки. Колишні студенти згадують пані Тетяну лише добрим словом. Серед них – завідувачка Ніжинської ЦБС Олена Єкименко, завідувачка Ніжинської бібліотеки-філіалу №2 Ніна Івасенко, а також працівники бібліотечної системи Світлана Борщ, Тамара Колотило, Наталія Пономаренко, Оксана Сухоцька та інші.

До улюбленого захоплення Тетяна Емілівна повернулася років з 15 тому. Якось вона побачила, як одна зі студенток на перервах вишиває на замовлення весільні рушники. Бажання взяти в руки полотно та голку прокинулося у героїні нашої оповіді з новою силою…

На допомогу приходять не тільки журнали та Інтернет, а й “живе” спілкування. Пані Тетяна підтримує стосунки з колежанками по цеху. Зокрема, з однокласницею Аллою Михайлівною Кошель, яка дуже гарно вишиває. Жінки обмінюються досвідом і секретами. Тих, хто має таке захоплення, вирізняють неабияка посидючість, терпіння і найголовніше – справжня любов до вишивання. Інакше – ніяк.
Крім вишивання, Тетяна Емілівна писала вірші. Деякі з них представлені у збірнику ніжинських поетів “У храмі духу”. Робота в училищі спонукала до творчості. Раніше Т. Е. Постовалова писала сценарії до заходів, які проводила, організовувала презентації, виступала у клубі для студентів “Лоцмани книжкових морів”.

З 2019 року Тетяна Емілівна перебуває на заслуженому відпочинку.
“Моє захоплення завжди мене виручало: коли вишиваєш – забуваєш про всі негаразди. Особливо це стало в нагоді під час блекаутів і повномасштабної війни. Зараз я по-іншому дивлюся на життя. І деякі речі сприймаю по-іншому, по-філософськи.

Радує, що в усьому світі та Ніжині, зокрема, є люди, які шанують українські традиції. Вірю, що після війни, яка має завершитися нашою Перемогою, любов до рідної України та її символів лише посилиться”, – підсумовує пані Тетяна.
Автор: журналіст Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото автора та з архіву Т. Постовалової