Чому у нас опускаються руки після невдач

За словами експерта, коли опускаються руки – це нормальна реакція на стрес та втрати, але якщо застрягнути в цьому стані, можна втратити важливі можливості та власне благополуччя.

Що ж робити, коли здається, що всі зусилля марні? Як знайти в собі сили піднятися і продовжити боротьбу?

“Що, знову не вийшло?” – ця фраза часто звучить у голові голосом, який ми чомусь приймаємо за істину. І руки – опускаються. А ти колись зупинявся в цей момент? Не для того, щоб втекти, а щоб чесно себе запитати: “Я справді втомився? Чи просто розчарувався?”, “Я хочу все кинути – чи просто не бачу як рухатися далі?”, – радить Віталій Курсік.

Психологічна реакція на провал – це відчуття безпорадності, страху, заниження самооцінки. Це типово для людей, які звикли ставити планку високо. Особливо вразливі перфекціоністи та ті, хто покладає особисту цінність на досягнення.

“Невдача – це не кінець. Це, зазвичай, просто болісна пауза, в якій можна знову почути себе. Але ми рідко залишаємося в цій паузі достатньо довго. Ми поспішаємо звинуватити себе або інших. Ми швидко згортаємо свої мрії у маленький вузлик і ховаємо десь глибоко. Ми кажемо собі: “Мабуть, не моє”, хоча насправді, можливо, просто стало страшно”, – додає коуч.

Він радить замислитися, що можливо саме зараз – не час здаватися, а час побути з собою трохи чесніше і припинити себе засуджувати. Відкинути пафос та ілюзії та подивитися на себе – справжнього.

“І, можливо, знову зробити вибір. Інший вибір, або обрати інакший напрямок. Але вже не зі зламаної позиції, а з живого контакту із собою. Подумай, ти хочеш зупинитися, чи просто дуже потребуєш підтримки? Бо це – різні речі”, – радить визначитися фахівець.

Що допомагає вийти зі стану “здався”?

Зупинитися. Дати собі право на слабкість. Визнати, що боляче, замість того, щоб одразу “брати себе в руки”.

Дозвольте собі відчути, але не потонути. Не намагайтеся одразу придушити свої почуття і дайте собі короткий час на емоції.

“Ігнорувати біль від невдачі – це як ігнорувати фізичну рану. Вона не загоїться сама. Перший крок – чесність з собою щодо своїх емоцій”, – наголошує експерт.

Виписати, що саме не вийшло. Конкретика допомагає бачити межу між “я поганий” і “ця спроба не вдалася”.

Зробити мікрокрок. Одна вправа, одна дія, навіть просто душ або прогулянка – запускають внутрішній рух.

Не вимагати від себе моментального підйому. Відновлення після удару вимагає часу і простору.

“Не думайте про всю гору, яку треба зсунути з місця. Подумайте про першій камінь, який ви можете зрушити з місця. Цей мінімальний рух створить інерцію і зруйнує параліч болю”, – каже фахівець.

Змінити середовище. Тимчасово вийти з контексту, який тисне (соцмережі, робота, нав’язливі думки).

“Людина після невдачі часто не стільки потребує мотивації, скільки співчуття та розуміння – і в першу чергу від себе самої. Тільки коли людина припиняє себе карати, починається процес відновлення”, – пояснює коуч.

Згадайте про сильні сторони. Нагадайте собі, хто ви є поза цією невдачею. Що у вас виходить добре? Які ваші головні цінності чи мета, заради якої варто рухатися?

Важливо!

• Уникайте “позитивної токсичності” – типу “все на краще”, бо це обнуляє справжні емоції.
• Спробуйте записувати ваші стани – це дозволить вивести біль на папір
• Попросіть підтримки – але тільки не від тих, хто любить говорити: “а я ж казав”

“Не дозволяйте невдачам зупинити вас – опануйте цю стратегію і будьте серед тих, хто завжди знаходить силу піднятись”, – резюмує Віталій Курсік.