Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська трагедія. Пройшло 39 років з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покрила білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І вже 39 років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.
Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що знаходиться за 130 кілометрів від Києва. Невдовзі біля атомної станції виникло ціле місто енергетиків – Прип’ять, в якому середній вік жителів у 1986 році становив 26 років. Місто швидко розбудовувалося: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини… Це було місто – сад. Які широкі вулиці. А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка. Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.
26 квітня 1986 року. Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. Гірка, як полин, слава.
Горем і болем увійшов в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на «до» і «після». Безлюдні вулиці Прип’яті, покинуті школи, дитячі майданчики, колючий дріт зони.
Ще сотні років буде тягтися чорнобильський слід крізь життя як нині живучих, так ще і ненароджених людей. Могутність і безсилля людини продемонстрував Чорнобиль. І застеріг, не упивайся своєю могутністю, людино, не жартуй із ним. Тому що ти причина, але ти і наслідок.
Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям.