24 лютого змінило життя мільйонів українців. Війна змусила людей залишати домівки, втрачати звичне життя та починати все з нуля. Олександрія стала прихистком для тисяч переселенців і досі приймає тих, хто шукає безпеки.

Продовжуємо цикл історії жінок, які пережили втрату, біль і невідомість, але продовжують жити та боротися. Їхні голоси пролунали в місті-побратимі Бат, а тепер ми розповідаємо їх тут.

🔹 Історія Четверта. Заключна.

Все почалося 24 лютого о п’ятій ранку, коли мама зайшла зі словами: «Почалася війна». Перші дні я пам’ятаю уривками. Пам’ятаю, як батько вибіг з дому і зник на п’ять годин – він стояв у черзі за паливом і купував продукти.

Люди у стані шоку на автоматі продовжують робити звичні справи. Так і моя мама пішла на вулицю гуляти з братом у візочку. Я пам’ятаю, як щось бахкало у місті, поки вона ходила колами навколо будинку, а я, не відриваючись, дивилася на неї у вікно…

📖Продовження історії – за посиланням