«МАМО, Я НІКОЛИ НЕ ЗДАМСЯ У ПОЛОН!»
6 березня 2023 року світ сколихнула звістка про російський військовий злочин. Вся Україна стала свідком страти українського воїна, бійця 163 батальйону 119 окремої бригади територіальної оборони. Відео героїчної загибелі Олександра Мацієвського миттєво поширилося, не залишивши байдужим нікого.
30 грудня 2022 року на околицях Соледару він та четверо побратимів вступили в бій з переважаючими силами ворога. Близько 12-ї години зв’язок з ними зник. Підкріплення не змогло пробитися через щільний мінометний вогонь та стрілецьку зброю.
Подробиці того бою залишаються невідомими. Невідомо, як загинув Олександр, як він потрапив у полон, свідків не залишилось. Мати Олександра, його син Михайло і побратими впізнали його на відео.
Розстріл українського військовослужбовця, що потрапив у полон, викликав хвилю обурення в Україні та за її межами, привернувши увагу міжнародних партнерів. Це кричуще порушення Женевських конвенцій, акт підлості та страху. Навіть перед обличчям смерті наш воїн вигукнув «Слава Україні». Ці кадри важко дивитися, але вони не викликають страху. Українці стали ще більш рішучими у прагненні звільнити рідну землю та помститися ворогам.
Після обміну тіла загиблих героїв було передано Україні. 14 лютого 2023 року Ніжин попрощався зі своїм земляком. Мати втратила сина, син – батька. Але пам’ять про його подвиг залишиться навіки.
Олександр народився 10 травня 1980 року в Молдові. Його мати працювала технологом на Кишинівській взуттєвій фабриці. Там він закінчив школу та електротехнічний коледж. Потім родина повернулася до Ніжина. До лютого 2022 року Олександр працював за фахом. З першого дня війни він пішов до Ніжинського ТЦК та СП, але спочатку не потрапив до війська. Допомагав будувати укріплення, чергував на блокпостах, готував запалювальні суміші. 11 березня його зарахували до Ніжинського батальйону територіальної оборони. Олександр став снайпером. Перед відправкою на схід, він не сказав матері, куди їде, щоб не хвилювати її. Прощаючись, подякував їй за життя.
29 грудня відбулася їх остання телефонна розмова. Після слів сина «Мамо, я ніколи не здамся у полон!» Парасковія Михайлівна зрозуміла, що син на фронті. Потім були важкі дні невідомості. І лише 7 січня прийшло повідомлення про загибель сина. Мати згадує, що відео страти сина сколихнуло її серце. Син Михайло кричав: «Я бачив, як вбили мого батька!».
Мати знає, що вчинок сина характеризує його як героя. Вона вірить, що побратими помстяться за нього.
СЛАВА УКРАЇНІ!