Сьогодні ми чітко усвідомлюємо, що перемога — це не парад і салют.

Це сльози матерів. Це мовчання могил. Це обпалені листи з фронту. Перемога, на жаль, має таку ціну.

У Другій світовій війні українці були не статистикою.

Вони були серцем спротиву. Саме їхня боротьба наближала перемогу.

Вони билися, рятували і вірили — навіть тоді, коли здавалося, що надії немає. Їхня віра у перемогу була непохитною.

І попри все — ми вистояли. Наш народ не зламався. І саме ця сила і незламність — живе в нас і сьогодні. Бо зараз, як і тоді, ми знову боремося за свободу, гідність і життя. І ми знову доводимо всьому світу: українці — народ, що не скоряється. Наша боротьба триває, і ми прагнемо до перемоги.

Ми пам’ятаємо. Несемо цю пам’ять далі — від серця до серця. Пам’ятаємо тих, хто віддав життя заради перемоги.

Ми дякуємо.

І нехай кожне «дякую» буде молитвою за тих, хто віддав своє життя за нашу Батьківщину і за тих, хто сьогодні на полі бою боронить нашу рідну землю! Ми віримо в нашу спільну перемогу!

Слава Україні!

Героям слава!

« повернутися