Діано, ти народилася в Херсоні, однак вже давно мешкаєш у Києві. Розкажи, які в тебе спогади залишилися про рідне місто?

Херсон для мене – це більше, ніж просто географічна точка. Це запах свіжої домашньої випічки, безмежні піщані пляжі Азовського моря та теплий, лагідний вітер, що грається у волоссі. Я часто згадую наші ранкові прогулянки з мамою, наше затишне кафе на розі вулиць, вікна рідного дому, що завжди були залиті сонячним світлом. Там панувало відчуття неймовірного спокою, якого мені так не вистачає зараз.

Херсон – це моє дитинство, час щирості, справжності та наївності. Саме там я вперше відчула себе на сцені, там зародилася моя мрія стати артисткою. І хоча сьогодні моє рідне місто перебуває в окупації, у моєму серці воно живе вільним і нескореним, таким, яким я прагну його повернути. Це місце, яке відіграло ключову роль у формуванні мене як особистості та творчої одиниці. Херсон – це моя душа, моє натхнення.

Як ти пережила втрату рідного дому і чи мрієш повернутися або відбудувати його?

Втрата рідного дому стала одним із найважчих випробувань у моєму житті. Усвідомлення того, що твій дім знаходиться під обстрілами або захоплений ворогом, неможливо осягнути. Я провела багато ночей у сльозах, не вірячи, що це відбувається з моїм улюбленим Херсоном. Це відчуття схоже на втрату близької людини: ти пам’ятаєш кожну деталь, але вже не можеш доторкнутися, повернутися назад. Однак ця втрата стала поштовхом до змін, пробудила в мені незламну силу. Сьогодні я не просто мрію про повернення – я вірю, що ми відбудуємо все знову.

Ми створимо щось нове, краще, світліше, чистіше та вільніше. Я прагну бути частиною цього великого процесу. Адже дім – це не лише стіни, а й пам’ять, любов і незламна воля до боротьби за свою землю. Віра в перемогу та відбудову Херсону – ось що дає мені сили рухатися вперед.

Ти неодноразово розповідала про теплі стосунки з батьками. Чи пройшла ти в 21 рік сепарацію з ними?

Так, це був тривалий та емоційно насичений процес. З моєю мамою нас пов’язує надзвичайно тісний зв’язок, ми завжди були підтримкою одна для одної. Саме тому мені було так складно усвідомити, що я повинна почати жити не лише як донька, але й як самостійна особистість. Не віддалятися, а дорослішати. Сепарація – це не про конфлікти, а про сміливість прислухатися до себе та приймати власні рішення. Я проходила цей шлях поступово, часто роблячи помилки та відчуваючи розчарування, але без цього неможливо знайти себе.

Наскільки складно тобі було пройти шлях сепарації й чи підтримали тебе в цьому близькі?

Мені пощастило, адже моя мама ніколи не намагалася мене стримувати, не ображалася, коли я ставала більш самостійною. Навпаки, вона раділа моєму зростанню, моєму становленню як особистості, а не її продовження. Це не означає, що все було просто. Були непорозуміння, сльози, відчуження. Але ми змогли пройти цей шлях з повагою одна до одної. Її підтримка була надзвичайно важливою. Завдяки їй я змогла досягти успіху, не втративши себе.

Твоя мама мріяла про сцену – як ти відчуваєш, чи реалізує вона цю мрію зараз через тебе?

Так, я відчуваю це дуже гостро. Мама завжди мріяла про сцену, але в її часи це було майже неможливо. Життя внесло свої корективи. І коли я вперше вийшла на сцену, я побачила в її очах не лише гордість, а й здійснення її давньої та заповітної мрії. Через мене вона співає, навіть якщо мовчить фізично. Її погляд на моїх концертах – це найщиріша рецензія. Її віра в мене – моя музика. Я безмежно вдячна за можливість втілювати її мрію, не втрачаючи власну.

Чи був тиск з її боку, чи це навпаки була підтримка і натхнення?

Жодного тиску ніколи не було. Навпаки, мама ніколи не вимагала від мене доводити щось або комусь показувати. Її підтримка була ніжною, спокійною, без нав’язування. Вона просто була поруч – коли я зазнавала невдач, коли сумнівалася, коли раділа. І саме ця тиха присутність була для мене найбільшим натхненням. Її мрія не стала тягарем, а перетворилася на ґрунт, на якому виросла моя власна мрія.

Як ти ставишся до українських артистів, які після 24 лютого продовжили співпрацювати з Росією? Чи були серед них твої знайомі, й як ти сприйняла їхній вибір?

Мене дратує ця позиція –