Пам’ять поступово стирає окремі спогади. Не завжди вдається відтворити чітку хронологію подій тих перших днів.

Але дещо закарбувалось назавжди. Військові, які першими прийняли бій. Миколаївці, які питали, що робити і як допомогти. Медики, які кілька місяців просто жили в лікарнях, щоб встигнути врятувати. Водії тролейбусів і трамваїв, які щодня виходили на маршрути – навіть тоді, коли більше ніхто не наважувався. Комунальники і волонтери, які будували блокпости, рили окопи і зварювали протитанкові їжаки.

Сьогодні буде дуже багато спогадів. Ми згадаємо той неймовірний страх за життя рідних, який кожен відчув із першими вибухами. Згадаємо усіх, кого втратили на цій війні, і помолимось за тих, хто захищає нашу країну. Згадаємо сміливість тих українців, які у своїх містах і селах виходили проти російських танків.

І відчуємо гордість за те, що вистояли.

Вистояли. Переможемо??