Роман Бубенко брав безпосередню участь в обороні Чернігова. На його рахунку низка успішних бойових виїздів. Зокрема, у червні минулого року на Донеччині екіпаж Романа прорвав укріплені рубежі ворога; тоді під час наступу один ворожий танк був пошкоджений, інший – знищений; знищена і бойова машина піхоти та 20 солдатів супротивника. У липні, також на Донеччині, завдяки роботі Куми та його побратимів були подавлені кулеметні та протитанкові засоби противника, знищено спостережний пункт, внаслідок чого ворог мусив відійти на інші рубежі. Під час того виїзду чоловік отримав поранення, проте поле бою не покинув та продовжував керувати діями екіпажу. Після евакуації був доправлений до шпиталю, де згодом помер.

Про останній виїзд Романа згадує його побратим, Олександр. Бойове завдання виконували разом, Олександр був навідником в екіпажі, Роман – командиром. Виїхали на завдання, адже краще за інших орієнтувалися на місцевості. Однак ворог змалював машину сталевих і наніс ураження. « Машина горіла, – згадує Олександр. – Зрозумів, що треба вилізти. Люк відкрив, піднявся на руках, відчуваю, що з ногами щось не те. Потім якось зліз. Рома підбігає, палаючий шоломофон знімає з мене, каже, побігли. Відповідаю: «Я ж не проти, але встати не можу. Біжи за допомогою, буду якось відповзати». Так і сталося. Припускаю, що він у машині трохи більше за мене побув, надихався полум’я. Він також був обгорівший. Наш стан тоді був середньої тяжкості, нас швидко евакуювали. Я ще думав, що після шпиталю разом поїдемо на реабілітацію. Але Рома помер у лікарні».

Спершу чоловіки були в різних екіпажах, згодом почали працювати разом. Олександр мав досвід роботи ще з двома командирами, але каже, саме з Кумою було найкраще. «Знаходили спільну мову. Він багато знав по техніці. У вільний час завжди працював на машині разом із нами. А вільного часу не багато було, адже він як командир був задіяний у рекогностуванні. Взагалі він, так би мовити, пройшов весь шлях по машині. Рома був і механіком-водієм, і навідником, і командиром».

Роман був відданий своїй справі, піклувався про особовий склад, завжди намагався робити максимум. Олександр розповідає про один із виїздів, коли наші сили потрапили в оточення. Танк Романа та ще дві машини прикривали відхід. Тоді ж Кума підібрав екіпаж Олександра, коли танк останнього був підбитий. «Він ще розповідав, як у нього вийшла з ладу система управління вогнем. То він на око «шмаляв», намагався збити ворожий гвинтокрил».

За словами побратима, Роман мав достатньо досвіду роботи прямим наведенням. Тому, коли в екіпажах потрапляли ті, хто такого досвіду не мав, все одно виїзди проходили вдало, адже командир міг допомогти порадою та підбадьорити. Він міг відстояти свою думку та знаходив оптимальні варіанти проведення операцій таким чином, аби максимально убезпечити людей.

«У нього чуйка була. Якось ми працювали із закритої позиції, почала навалювати ворожа арта. Рома сказав тоді водію заводитись, дав команду від’їхати. І одразу після вороги поцілили у те місце, де ми стояли. У нього було відчуття, коли потрібно відійти», – розповідає Олександр.

Роман міг звільнитися за станом здоров’я, каже його побратим. Але він все одно залишався на службі.

Для кожного з нас Роман був і є прикладом для наслідування. Для кожного з нас честь служити разом. Нині ж, коли він лишився назавжди в строю, наша мета здобути перемогу. Для якої наш Герой доклав так багато зусиль.