Вшанування Героя: Відкриття меморіальної дошки Владиславу Гутіку

29 травня Ялтушківська гімназія стала місцем, де вшанували пам’ять Героя України – Владислава Гутіка. Відкриття меморіальної дошки – це данина пам’яті захиснику, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої Батьківщини. Владислав Гутік назавжди залишиться в наших серцях.

Владислав народився у мальовничому селі Ялтушкові у грудні 2001 року. Саме тут він зробив перші кроки, вимовив перші слова і почав мріяти про майбутнє. З дитинства Владислав виявляв лідерські якості, мав гострий розум і велике серце. Його завжди тягнуло до чогось більшого, до справжнього. Після закінчення восьмого класу він обрав навчання у Кам’янець-Подільському ліцеї, де формував свій характер і досягав значних успіхів у гирьовому спорті, ставши майстром спорту. Але доля внесла свої корективи: через травму спини Владислав змушений був змінити свої плани, але не силу духу. Він продовжив навчання в Барському ліцеї, а згодом закінчив Житомирський медичний коледж. Він міг би обрати спокійне життя, працюючи зубним техніком, але Україна була в його серці. Пам’ять про Героя Владислава Гутіка житиме вічно.

Повномасштабне вторгнення Владислав зустрів у Вінниці, працюючи водієм таксі. Навіть тоді він не стояв осторонь, допомагаючи людям виїхати з небезпечних зон, рятуючи їх від війни. Проте його справжнім покликанням був захист рідної землі. Незважаючи на відмови медкомісій, він наполегливо домагався можливості служити. І врешті-решт підписав контракт добровольцем. З літа 2022 року Владислав став бійцем 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Пройшов навчання у Великобританії, воював під Миколаєвом, а потім на Донеччині. Був старшим навідником бойової машини реактивного артилерійського взводу. Кожен день дивився смерті в очі, обираючи життя для інших. Його подвиг – це приклад мужності та самовідданості. Пам’ять про Героя Владислава Гутіка – це пам’ять про його велике серце.

Навіть у найтемніші часи війни Владислав не втратив здатності любити. У цей період він зустрів Вероніку, яка стала його дружиною. У січні 2024 року у них народився син Матвій. Владислав став люблячим батьком не лише для новонародженого, а й для старшого сина Вероніки – Артема.

Але війна забирає найкращих…26 серпня 2024 року поблизу Красногорівки Донецької області Владислав Гутік загинув від артобстрілу та ударів ворожих FPV-дронів. Йому було всього 22 роки. Його світла усмішка назавжди залишиться в пам’яті тих, хто його знав. Його серце назавжди залишиться в серцях рідних та близьких. Він мріяв про майбутнє, про життя, але віддав його за нас. Він мріяв жити в вільній Україні. Пам’ять про Героя Владислава Гутіка буде жити вічно.

Мама Владислава згадує: «Коли Влад заходив до кімнати, здавалося, що в неї входило сонце». І це дійсно так, адже він залишив після себе світло, яке ніколи не згасне. Він був не просто солдатом, а справжнім Героєм. Він був другом, сином, чоловіком, батьком. Він був Людиною з великої літери. Найкращі завжди йдуть першими, залишаючи після себе незабутні сліди. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя Владислава Гутіка. Його боротьба – це наш обов’язок пам’ятати. Честь. Вдячність. Безмежна любов. Слава Україні! Слава Герою Владиславу Гутіку! 🇺🇦