3 червня Шепетівка попрощалася з героєм, азовцем Сергієм Безкоровайним. Він був водієм-електриком відділення збору та обробки даних розвідки маневреної групи радіоелектронної розвідки роти безпілотних систем 1-го батальйону спеціального призначення, старшим сержантом. Сергій Володимирович Безкоровайний повернувся додому «на щиті».

Сергій Безкоровайний народився 30 листопада 1975 року в селі Судилків, Шепетівського району. Він зростав у працьовитій родині. Батьки, Володимир Іванович та Галина Олексіївна, виховали в синові чесність та відданість рідній землі. У Сергія були брат Денис та сестра Тетяна. Навчався у Шепетівській школі №6. Після 9 класів вступив до Шепетівського ПТУ, де став каменярем-штукатуром. Він цінував працю та вважав її шляхом до самореалізації.

У 1993 році Сергій був призваний на строкову службу у ракетні війська в Первомайську. Там він загартувався та навчився дисципліни. Після служби повернувся до будівництва. Він був сумлінним майстром, уважним до деталей. Кожна стіна, зведена ним, несла слід його вмілих рук. Його авторитет був беззаперечним. Сергій Безкоровайний був справжнім майстром.

Найголовнішим для Сергія завжди була родина. З дружиною Оксаною Валеріївною вони створили міцну сім’ю та виховали трьох дітей: доньку Мирославу та синів Захара і Матвія. Сергій був батьком, другом і наставником.Він присвячував родині весь вільний час. Разом з родиною збирав гриби, рибалив та мріяв про майбутнє у маленькому будиночку з садом, де збиратиметься вся велика родина. Сергій був щирим, енергійним і завжди усміхненим. Його поважали за справедливість та готовність підтримати.

Сергій ніколи не відмовляв у допомозі. Він був душею компанії, завжди веселим та радісним. Коли прийшла війна, Сергій став на захист України. Його син Захар вже служив, і батько вирішив бути поряд. Спершу він служив в районі Торецька, а потім приєднався до бригади «Азов». Мав позивний «Солод». Він був мужнім, дисциплінованим та завжди готовим до виконання завдань. До останнього дня залишався на передовій. Сергій загинув 25 травня 2025 року у бою на Донецькому напрямку від удару дрона-камікадзе. Сергій Безкоровайний віддав своє життя за волю України.

Діти згадують про нього з любов’ю та вдячністю.

Син Захар говорить: «Наш рідний, сильний, мужній, радісний і люблячий тато… Ти виховував мене бути справжнім сином своєї Батьківщини… Ми всі любимо тебе, рідненький, і всі будемо нести пам’ять про тебе».

Донька Мирослава каже: «Ти був найкращим татусем.. Дав мені ту любов, на яку заслуговує кожна дитина у світі… Зараз у серці пустота, забрали частинку мене. Ти для мене став героєм, уже тоді, коли я тільки з’явилась на світ, зараз ти герой для всієї України.»

Сергій Безкоровайний – це герой, батько, чоловік, син і побратим. Його шлях – це приклад честі та самопожертви. Він назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав. Це герой, про якого ми завжди будемо памятати. Сергій Безкоровайний – назавжди в наших серцях.