Сьогодні ми прощаємося з Героєм — Чайковським Андрієм Володимировичем. Йому було лише 32 роки… Але цього життя вистачило, щоби залишити по собі світлу пам’ять, людську вдячність і незламний приклад відваги.

Народжений 20 серпня 1992 року в селі Богутин, Андрій зростав у звичайній, працьовитій родині. Закінчив місцеву школу, здобув професію електромонтера. Жив щиро, з відкритим серцем: любив життя, людей, спорт, не боявся жодної роботи. Його щирий гумор і доброта залишали слід у серцях тих, хто його знав.

Коли ворог прийшов на нашу землю, Андрій не залишився осторонь. Він був мобілізований 13 лютого 2023 року й ніс службу у мінометному взводі 1-ї мінометної батареї 4-го штурмового батальйону військової частини А4010. Був сильним і відданим захисником, неодноразово пораненим, але незламним.

Його хоробрість не залишилась непоміченою. Андрій був нагороджений:

грамотами командування за зразкову службу й відповідальне виконання бойових завдань, медаллю “За знищення ворожої піхоти” — ця остання нагорода була вручена 9 березня 2025 року за бойові дії, під час яких завдяки його точності та рішучості було ліквідовано значну кількість окупантів.

Він був воїном не лише за званням, а за суттю — сильним, стійким, надійним. І саме таким залишиться у пам’яті побратимів і всіх, хто його знав.

21 травня 2025 року Андрій загинув під час артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Ступочки на Донеччині. Разом із ним ми втратили не просто захисника — ми втратили сина України, вірного сина своєї родини, щирого товариша, добру і світлу людину.

Сьогодні з ним прощаються батьки — Володимир і Оксана, сестра Мар’яна з родиною, численні рідні, побратими, друзі, односельчани, родини з усіх куточків України… Ми всі — у скорботі.

Дорогий Андрію… Ти віддав найдорожче — життя — за свободу нашої держави. Нехай Господь прийме Тебе у Царство Небесне.
Світла пам’ять і вічна слава Тобі.
Герої не вмирають.