Історії, як історія Олега Кухарського, бійця з Пилипів-Олександрівських, – це не просто статистика. Це історії про життя, яке триває, навіть коли здається, що світ зупинився. Це історії про вибір, віру та любов, що сильніша за війну. Олег Кухарський народився і виріс у мальовничому селі Пилипи-Олександрівські, Хмельницької області. Звичайне українське село з тишею, безкрайніми полями та глибоким корінням. Після школи він поїхав до Львова, де здобув професію пожежника. Повернувшись додому, працював у пожежній частині. Грав у футбол, проводив час із друзями, цінував просте, але насичене життя. 25 лютого 2022 року Олег Кухарський, без вагань, пішов до військкомату. Його призначили до інженерної частини в Кам’янці-Подільському, а згодом – до роти охорони 56-го окремого стрілецького батальйону. Київщина, Запоріжжя – його бойовий шлях був сповнений волі та рішучості. Найважче було невідомість і відчуття болю батьків на відстані. 4 грудня 2023 року, коли багато хто готувався до свят, Олег Кухарський разом із побратимами займав нові позиції. Сусідній батальйон відступив, і їхнім завданням було тримати оборону. На незнайомому маршруті їх чекало мінне поле. Один невірний крок – і тишу розірвав вибух. Олег Кухарський підірвався на міні. Його врятували, але він втратив ногу. Після лікарні настала порожнеча і болісна реальність. Але це не стало кінцем. Реабілітація у Львівській області, серед сотень поранених з усієї України, стала новим етапом. Там Олег Кухарський отримав протез і вчився ходити заново. Найважче було усвідомлення, що він більше не на війні, але ще й не вдома. Хотілося обійняти маму, зайти на кухню, сісти за рідний стіл, але це було неможливо. Черги до ліфта, щоденні процедури, кава вранці, вечірні прогулянки на милицях – все це стало ритуалом виживання. Але у Олега була підтримка – кохана дівчина, друзі та побратими. Медичний персонал реабілітаційного центру був молодий, але досвідчений і людяний. Лікарка Христина Тарасівна, реабілітологи та масажисти – всі вони були щирими і відданими своїй справі. Сьогодні Олег Кухарський живе з протезом, самостійно. Він каже, що це життя не повноцінне, але воно його, і він живий. Відновлення, за словами Олега, – це не лише про м’язи, а й про здатність відчути себе. Дух важливий, але й тіло потребує уваги. Бувають дні, коли важко, і треба це прийняти, шукати інші шляхи, але йти вперед. Історія Олега – це історія про повернення до себе, до людей, до мрій. Найбільша мрія Олега Кухарського – перемога України і мирне небо. Олег Кухарський втратив ногу, але не втратив здатності мріяти та вірити в краще майбутнє для України. Він є прикладом незламності духу та сили волі.