-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
Новини Іллінецька Отг
Війна не має жалю ні до бійців, ні до тих, хто очікує повернення своїх рідних і …
Війна не має жалю ні до бійців, ні до тих, хто очікує повернення своїх рідних і близьких. Вона забирає життя як на передовій, так і в тилу – не відпускаючи зі своїх страшних тенет хлопців, які були учасниками цієї пекельної боротьби.
Несподівана жахлива звістка сколихнула Жорнищенську громаду. На 42 році життя перестало битися серце Олександра Володимировича Ванеги. Немає слів, щоб висловити всю тугу та скорботу…
42 роки життя… В них дитячі та юнацькі роки, роки навчання, тяжкої праці, мужності та любові. Народився Олександр Володимирович 28 вересня 1981 року в с. Шевченкове. Мати Ніна Володимирівна та батько Володимир Іванович ще з малку виховували у ньому найкращі риси, вчили добра та порядності. З дитинства і до тепер мав Олександр надійну підтримку від старшої сестри Тетяни.
Шкільні роки пройшли у Жорнищенській середній школі, де Олександр мав багато друзів. Після закінчення 9-ти класів вступив до Немирівського професійно-технічного училища здобувати фах столяра-будівельника.
Потім була строкова служба в лавах Збройних сил України, після якої повернувся у рідне село і працював у місцевому господарстві. Не цурався жодної роботи, шукав різні можливості заробити копійку, щоб створити сім’ю, облаштувати житло.
Олександр Ванега не даремно прожив життя. Багато добрих справ зроблено… Виховав два гарних сини – Дениса та Романа. Був турботливим і люблячим батьком. Не обділяв дітей увагою і підтримкою. Для своєї сім’ї був надійною опорою.
Але у житті родини Ванеги, як і у кожного українця, наступив важкий період… війна… Вона змінила кожного з нас. Не залишила байдужим і Олександра Володимировича. У 2016 році він став на захист Батьківщини. Мужньо і самовіддано боровся з ворогом. Був нагороджений грамотами, медалями за мужність, героїзм, патріотизм, проявлені під час захисту нашої Держави.
У 2019 році підписав контракт і воював в гарячих точках сходу.
Під час повномасштабного вторгнення не залишався осторонь, а взяв до рук зброю і знову пішов захищати своїх дітей, родину, свою рідну землю. Але доля кожної людини не передбачувана. І хоч Олександр пережив жахливі умови війни, криваві бої на передовій, та 21 липня життя обірвалось тут, вдома. Так несподівано і швидко. Для рідні це невимовне горе і нестерпний біль, смуток для усіх, хто його знав.
Урочисто-траурна церемонія відбулась на кладовищі в рідному селі.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять Олександра Ванеги та всіх полеглих Захисників України.
Слова співчуття рідним від усіх жителів громади висловив міський голова Володимир Ящук: «Сьогодні ми прощаємось з нашим земляком, славним сином Іллінеччини Олександром Ванегою. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про нашого земляка-Захисника України назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Сумуємо разом з вами та низько схиляємо голови у скорботі».
«Сьогодні проводжаємо в останню дорогу нашого земляка. Ми розділяємо ваше горе, вашу біль та сумуємо разом з вами, – звернулась до родини староста Жорнищенського старостинського округу Валентина Кравець. – Хай Олександру буде вічна пам’ять. Хай буде йому вічний спокій».
Завершили траурний мітинг трьома салютними пострілами, аби віддати шану Воїну. В мить прощання із Захисником звучав Гімн України. Державний Прапор, що огортав труну, військові передали дружині.
Жодні слова не зменшать біль втрати, не загоять болючу рану. Нехай світлі спогади про Олександра завжди будуть сильнішими за смерть…
Вічна і світла пам’ять Воїну!